Дмитро Ворона: Афонські старці відчувають Україну і знають про нас все не користуючись ані пресою, ані інтернетом, ані телебаченням

Про людей сучасного Афона.

Свята Гора Афон завжди притягувала до себе віруючих з усього світу – як вінець православ'я й уділ Богородиці. Православні християни прагнули потрапити туди бодай раз за життя – аби долучитися до духу й способу життя чернечої республіки.

Монастир Ксенофонт

Чимало наших співвітчизників прибули з України й залишилися на Святій Горі, здійснивши свій внесок в її життя. А Преподобний Антоній Печерський приніс на київські пагорби афонську чернечу традицію – та заснував величну Києво-Печерську лавру.

Менше року тому в Києві з'явився благодійний фонд, який досліджує українську спадщину на Святій Горі Афон і православ'я взагалі.

Запитання про людей сучасного Афона і про діяльність Благодійного фонду «Православна спадщина України на Святій Горі Афон» ми ставили засновникові цього Фонду Дмитру Вороні.

Високі владні посади, які ви обіймали, звання доктора юридичних наук – як це поєднується з православ'ям? Звідки у вашій біографії з’явилось православ'я? Як особисто ви прийшли до віри?

Мій батько за радянських часів обіймав керівні посади в органах юстиції, мама теж була на держслужбі. І якби соратники за вищою партійною ієрархією дізналися, що їхнього сина хрестили, це призвело б до перекреслення кар'єр і всього подальшого життя батьків. Але, попри це, віра мала в нашій родині велике значення – тож родичі, таємно один від одного, водили мене на служби й займалися моєю релігійною освітою.

Головний храм монастиря Іоанна Богослова, Суроті, Греція

Те, що вкладали у виховання мої батьки, подекуди повторювало заповіді Божі. І потім, коли я прочитав православні книги, усвідомив: на щастя, принципи моїх батьків багато в чому збігалися з православ'ям.

Монастир Ватопед, ранок Вербної неділі

Нарешті, моє особисте, вже глибше занурення в православ'я – усвідомлення того, наскільки далекий я ще від того, яким належить бути істинно віруючому – прийшло до мене з поїздками на Афон. Саме Свята Гора для мене – та земля, на якій я зазнав серйозного переродження, величезного потрясіння, де розпочав внутрішню перебудову. Афон для мене – місце абсолютної чистоти, де немає жодної можливості для якихось недуховних, нечистих думок.

Скит Святої Анни

Чимало відвідувачів Афону розповідають про чудеса. Чи траплялися вони з вами?

Так, декілька разів там відбувалися дивні події, які зворушили мене – їх наслідком якраз є ​​те, чим ми сьогодні займаємося і про що зараз говоримо.

Як експерт з Афона, розкажіть про найяскравіших людей нинішнього Афона. З ким би ви радили зустрітися?

«Експерт з Афона» – лише Матір Божа. А я – лише з тих, хто рідко, на жаль, там буває.

Монастир Ватопед після цілонічної служби Вербної неділі

На Афоні немає випадкових людей. Кожен чернець на Святій Горі – абсолютно індивідуальна цікава людина. Хоча, коли я питав в деяких монастирях, хто у вас з якої країни і з яких народів – мені відповідали: у нас тут всі діти Матері Божої, всі брати. Проте кожний чернець має цікаву історію своєї появи на Афоні – і якби моя воля, я б видавав книги про те, як сучасні люди приходять в іноки Святої Гори. Там є люди, які за своїм внутрішнім зарядом перевершують всіх нас на декілька голів.

Це старець Макарій – благочинний і духівник Свято-Пантелеймонового монастиря, старець Алексій – настоятель монастиря Ксенофонт, старець Єфрем – ігумен монастиря Ватопед, старець Григорій – настоятель монастиря Дохіар.

А в монастирі Ксенофонт є ієромонах Лука, який є одним з кращих іконописців нашого часу (Дмитро Миколайович вказує в своєму кабінеті на писану ксенофонтським о. Лукою ікону святого Паїсія (Езнепідіса) Святогорця – Авт.).

Назагал, хоч у якій точці Афона опинишся – там знайдеш людей, які зворушують своїми талантами, внутрішнім світом, вражають самовіддачею: тим, як вони розчиняються у своєму служінні. І я гадаю, що вони заслуговують на окрему розповідь.

Хресний хід у Вербну неділю

Геронди знають слов'янські або англійську мови – чи ви знаєте грецьку?

На щастя, на Афоні є старці, які розмовляють російською, з іншими ми спілкуємося англійською або через перекладача.

Що афонські ченці, які не є пострадянськими уродженцями, знають про Україну?

Це вражає: вони знають про нас усе, не користуючись ані пресою, ані інтернетом, ані телебаченням і не розпитуючи паломників про політику. Вони завдяки благодаті Божій відчувають нашу країну і можуть передбачати хід тутешніх подій.

Звідки отримує кошти ваш Фонд «Православна спадщина України на Святій Горі Афон»?

Вік нашого фонду – менше року. Спершу це був проект, який я запускав з однодумцями, з якими ми вже багато років йдемо разом – соратниками за держслужбою, за юридичним бізнесом, за адвокатськими компаніями. Однак наших коштів не вистачило б на усі ті проекти, які ми запланували. Відтак саме зараз ми обговорюємо участь у фонді ряду нових партнерів – з урахуванням нових планів, пов'язаних, зокрема, зі святкуванням цього року 1000-річчя давньоруського чернецтва на Святій Горі Афон.

Також ми залучаємо волонтерів – людей, які не байдужі до тем афонської спадщини та православ'я назагал.

Які напрями благодійництва реалізує ваш Фонд?

Ми фінансуємо й організовуємо поїздки на Афон священиків, які не можуть здійснити це власним коштом, але давно жадають побувати на Святій Горі.

Наприклад, в останню поїздку на Вербну Неділю з нами їздили двоє батюшок, один з яких має сім дітей, а другий – вісім. Це ті священики, які мріяли побувати на Афоні – і прагнення яких були нами реалізовані.

Звісно, ми організовуємо такі поїздки і для ченців – аби вони вдихнули це духовне повітря, відчули це блаженство. Наприклад, від останньої поїздки туди я маю такий струс усередині, що не можу відірватися від Афона серцем: досі відчуваю нитку, що мене з ним пов'язує.

Також ми надаємо допомогу монастирям і парафіям згідно з їхніми інфраструктурними потребами. Зараз ми допомагаємо київському Іонінському монастиреві – це обитель, скити якої прагнуть жити за афонською чернечою традицією і братія якої регулярно буває, а часто й довго живе в монастирі Дохіар на Святій Горі.

Також ми фінансуємо розпис, благоустрій і підтримку храмів Київської єпархії, передаємо ікони, писані на Святій Горі Афон, храмам як в Україні, так і за кордоном.

Нещодавно ми організували паломницьку поїздку до Одеси для дітей вимушених переселенців із зони АТО. Діти змогли вшанувати багатовікові святині, відвідати храми й монастирі.

Зараз у Великодню седмицю ми проводимо конкурс дитячого малюнка. І це лише маленька частина реалізованих проектів.

Чи буде працювати паломницька служба вашого фонду («Панагія») як публічний православний оператор поїздок на Афон для всіх бажаючих – чи ви організовуєте лише разові «камерні» поїздки?

Звісно, буде. Ми могли б організовувати паломництва для будь-якої кількості людей. Але для цього треба долучити до нашої справи ще ряд волонтерів та партнерів – позаяк коло людей, що зараз займаються Фондом, є замалим. Якщо до нас прийдуть волонтери, які бажають допомогти, взяти участь у наших проектах – тоді ми швидко організуємо службу для поїздок на Афон будь-якого рівня сервісу і будь-який масовості.

На сайті вашого Фонду говориться про те, що в Києві готується створення Музею спадщини України на Афоні й Афона в Україні. Де і коли він буде працювати, за якими принципами він вами створюється?

Виставку, присвячену святкуванню в нинішньому році 1000-річчя зв'язку Афона і України, ми розміщуємо в Лаврі – і ця виставка стане основою майбутнього музею. Зараз для експозиції виготовляємо детальний макет Святої Гори довжиною понад два метри, з усіма монастирями – навколо нього буде зручно вести просвітницькі екскурсії.

Ми б хотіли, аби в цьому музеї показували фільми, постійно проводили масові зустрічі та семінари. Ми бачимо свою місію в тому, щоби розповідати, нагадувати людям, наприклад, про те, що саме афонський чернець, повернувшись на нашу землю, заснував Києво-Печерський монастир, нашу головну святиню. І про те, що зв'язок України з Афоном взаємний – наш Паїсій Величковський був на Афоні і зробив безліч добрих справ для розвитку чернецтва, один переклад «Добротолюбія» багато важить!

Для нас вельми важливо підкреслити духовний зв'язок України з Афоном – і в її історії, і в сучасності, в ХХІ столітті.

Зараз ведемо переговори про приміщення, розглядаємо ряд майданчиків в Києві. І сподіваємося, що, коли виставка в кінці цього року завершиться в Лаврі, вона відразу ж переїде в приміщення нового музею.

Книговидання входить в плани Фонду?

Так, звичайно. Але мені не подобається розповідати про проекти, які ще не реалізовані. Скажу про вже видане: ми профінансували видання книги історика Сергія Шумила – це директор Міжнародного Інституту Афонської Спадщини – книга називається «Духовне Запоріжжя на Афоні: маловідомий козачий скит «Чорний Вир» на Святій Горі».

Саме завдяки Сергію Шумилу я став одним з перших паломників, які змогли знайти руїни храму і будівель цієї афонської обителі запорізьких козаків ХVIII століття.

Також варто відзначити, що зараз ми працюємо над виданням книги Василя Григоровича-Барського «Мандри», де він розповідає про свої паломницькі поїздки на Святу Гору.

Наостанок поділіться: яких результатів діяльності вашого фонду ви, в ідеалі, очікуєте?

Все просто: чим більше буде на Святій Горі українських насельників і чим тіснішим буде духовний зв'язок України з Афоном – тим щасливішою стане вся наша країна.

Олег Кочевих – для «УНІАН-Релігії».

УНІАН в Google News