Я переконаний, що неможливо силоміць примусити людину молитися тією чи іншою мовою - єпископ УПЦ Климент

Чи почне УПЦ процес українізації богослужінь? Мовна ситуація – серед питань, що стабільно найбільше турбують українців, позаяк є важливою складовою широкої проблеми української ідентичності. У цьому контексті мова церковних богослужінь також перебуває на вістрі суспільної думки. 

Напередодні Дня Соборності України сайт Факти ICTV попросив голову Синодального інформаційного відділу УПЦ єпископа Климента розповісти про те, яке місце посідає українська мова в житті церкви і як вона використовується в богослужіннях, чи поступиться УПЦ консервативністю і чи почне процес українізації богослужінь.

Голова Синодального інформаційного відділу УПЦ єпископ Климент (Вечеря)

Чи є в Україні храми Української Православної Церкви, в яких проводяться богослужіння українською мовою? Якою мовою наразі відбуваються богослужіння?

Українська Православна Церква дуже велика і розмаїта. Це відображається і в її богослужбових традиціях і, в тому числі, у богослужбовій мові. Є чимало її парафій, в яких звершується богослужіння українською мовою. В цьому виявився вільний вибір людей, які становлять парафію.

У нас є досить багато храмів, де богослужіння звершується румунською. На Закарпатті традиційно протягом століть служба Божа звершується церковнослов’янською, але з особливим, притаманним цьому регіону діалектом. Я переконаний, що неможливо силоміць примусити людину молитися якоюсь мовою.

Те, що сьогодні переважна більшість наших парафій звершують богослужіння церковнослов’янською мовою, це не якась вказівка, а свідомий вибір людей. І причини цього мають глибоке релігійно-культурне коріння.

Особливо це стосується Західного регіону, де релігійні традиції безперервно зберігалися віками. Ще у 90-х роках Блаженніший митрополит Володимир рекомендував розв’язувати мовне питання на парафіях за принципом  – як бажає 2/3 парафіян.

Відтоді у Києві виник один невеличкий прихід, де частина богослужіння відбувалася українською мовою. Кілька років тому духовенство ще однієї столичної парафії запровадило у своєму храмі такі служби. Але я б не сказав, що цей храм заповнений вщент.

Тож, що стосується мови, як кажуть: віряни "голосують ногами". Це означає, що для переважної більшості віруючих людей, які відвідують храми, церковнослов’янська мова не є чужою. Там, де більшість вірян хотіла молитися українською  – там і моляться. Ніякої проблеми з цього ніколи не було.

Бачите, частіше про богослужбову мову говорять люди, які не відвідують богослужінь, або роблять це зрідка. У цьому суть мовної проблеми. Для віруючих людей є значно актуальніші питання щодо парафіяльного життя.

Чи відбуваються в Україні богослужіння російською мовою?

Знаю, що більшість протестантських деномінацій в богослужінні використовує російську. Років із кілька тому очільник українських греко-католиків благословив на сході України, в якості місіонерського засобу, теж звершувати богослужіння російською мовою. Не знаю, як їм це допомогло. В храмах УПЦ ніде російською не служать.

Як я вже говорив раніш, в УПЦ звершують богослужіння церковнослов’янською мовою. Хіба що проповіді говорять тією сучасною мовою, якою послуговується більшість парафіян.

У Росії богослужіння відбуваються теж старослов’янською мовою чи також і російською?

У Росії в більшості храмів богослужіння відбувається церковнослов’янською. Я чув, що були спроби залучати сучасну російську мову, але навряд чи вони знайшли підтримку у вірян. Деякі священики УПЦ проводять богослужіння українською.

Чи є якась чітка настанова щодо мови богослужінь? Що буде з тими, хто не підкориться загальному правилу?

Мова молитви – це вільний вибір пастви. На останніх зборах Київської єпархії Блаженніший митрополит Онуфрій ще раз це підкреслив. Нещодавно він сам очолював богослужіння у храмі, де частина піснеспівів і читання Святого Письма звершується українською мовою. Тому всі розмови про те, що хтось комусь забороняє молитися українською мовою – це вигадки.

Дійсність полягає у тому, що переважна більшість наших вірян хоче, щоб богослужіння відбувалося церковнослов’янською. Було б неправильно позбавити їх цього права. В іншому випадку ми б втратили значну частину вірян, які не теоретично розмірковують про церковні справи, а щонеділі і у свята вщент наповнюють православні  храми. Хоча для Києва ця проблема не стоїть взагалі. У столиці близько півтори сотні різних храмів УПЦ. Тому віряни мають змогу ходити до тих храмів, де богослужіння їм найбільш до вподоби.

Блаженнійший Володимир починав українізацію УПЦ, але після його смерті це припинилося. Чому не було продовжено напрямок Митрополита Володимира? Здавалося, його слово для УПЦ було надзвичайно важливим.

Найперше, я хотів би, щоб ми не послуговувалися певними, штучно сформованими штампами, котрі не мають нічого спільного із реальністю. Блаженніший Митрополит Володимир був вірним сином України і її патріотом. Він любив Україну такою, якою вона є, у всій красі її людей, її мови, її традицій. Він любив її такою, якою пізнав ще змалку. Так само він любив і православну церкву. Він любив все церковне. Любив церкву такою, якою її знав все своє життя. І намагався зберігати її такою.

Блаженніший Володимир був Предстоятелем майже 23 роки. І все, що він хотів вкласти в церковне життя – ми сьогодні бачимо. Принаймні ззовні за останні півтора роки церковне життя зовсім не змінилося.

Те, що митрополит Володимир робив для церкви, це не українізація, а відродження її у всій красі після десятиліть гонінь. Блаженніший любив українську церковну традицію, церковні наспіви. Але я ніколи не те, що не бачив, а й не чув від когось, щоб митрополит Володимир сам служив українською мовою.

Сьогодні лунають закиди, що УПЦ не видає українську богослужбову літературу. Але це зовсім не тенденція останнього року. Дехто сьогодні звинувачує керівництво УПЦ, що за минулого Предстоятеля вівся діалог із Київським патріархатом, а тепер він припинився. Але сам митрополит Володимир жодного разу ні в яких офіційних перемовинах участі не брав.

Блаженніший неодноразово в офіційних промовах і документах наголошував, що альтернативи пошуку канонічних шляхів подолання розколу не існує. Тому, навіть якось неприємно спостерігати, як інколи спекулюють ім’ям покійного Блаженного, начебто в проповідях і посланнях він всі двадцять років пастві говорив одне, а комусь особисто – щось діаметрально протилежне.

Митрополит Володимир був досить відкритою людиною, і тому його позицію з усіх принципових питань церковного життя українська паства знала бездоганно.

Наскільки важлива дискусія щодо мови богослужіння?

Особисто я не бачу проблем у жодній конструктивній дискусії. Головне, щоб дискусії, які точаться навколо церкви відбувалися у колі тих людей, які розуміють, чим є церква. Сьогодні, на жаль, найбільше про богослужбову мову, церковний календар, канонічний устрій завзято сперечаються ті, хто до церкви мають досить опосередковане відношення.

Ми часто чуємо на ці теми коментарі від спікерів, які представляють себе релігієзнавцями. З усією шаною до цих людей, здебільш, поважного віку, зауважу - не секрет, що українське релігієзнавство у новітній час відродилося на університетських кафедрах наукового атеїзму. Раніше у цих кафедр був інструментарій для обслуговування однієї ідеології, сьогодні ті ж методи використовуються для обслуговування іншої.

Церква не обслуговує світські ідеології. Принаймні, вона намагається уникнути цієї спокуси. Простір буття церкви суттєво більший за межі підтримки електоратом якоїсь політичної ідеї. Якщо цього не розуміти, або свідомо оминати, то нічого доброго від таких дискусій про Церкву ніколи не буде. Проблема дискусії щодо богослужбової мови сьогодні полягає в її суцільній заполітизованості. На неї не було запиту від мільйонів свідомих вірян УПЦ, для яких церква є невід’ємною частиною їхнього світогляду.

Більш того, політикани – інакше їх не назву – зробили все можливе, щоб у церковного люду питання богослужбової мови ще довго асоціювалося із тиском на канонічну церкву і свободу совісті.

Можливо, для певних публічних дивідендів УПЦ все-таки вартує поступитися консервативністю й почати процес українізації богослужінь?

Дивіденди УПЦ здобуває, перш за все, не своєю формою, а змістом. Це суттєво відрізняє її від тих релігійних течій в Україні, які православний світ називає розкольницькими.

Не дивлячись на вкрай складні зовнішні умови, сьогодні УПЦ є найбільшою релігійною організацією України і щороку лише розвиває своє представництво у суспільстві. Принаймні, так говорить державна статистика. УПЦ у кілька разів більша за УПЦ КП і УАПЦ разом узяті.

Річ тут зовсім не у консервативності. Просто навіть сухі статистичні цифри дають побачити, як Бог своєю благодаттю прикликає людей до Церкви попри усі політичні кон’юнктури.

Звісно ж, для церковної місії немає меж. Сьогодні слід докласти багато зусиль, аби ті люди, які ще знаходяться в духовному пошуку, або спокусилися масовою антирелігійною пропагандою, віднайшли свій шлях до Бога.

У земному вимірі цим шляхом є саме Церква. Для цього єпископат і духовенство завжди будуть прикладати максимум зусиль, аби богослужіння Української Православної Церкви ставали осередком духовного життя людини.

Це завдання не обмежується мовним аспектом, воно значно ширше. Адже сьогодні не існує жодної традиційної релігійної організації, котра б похвалилася, що сучасна богослужбова мова стала її головним місіонерським фактором.

Наша Церква за свою історію засвоїла чимало важливих уроків. Зокрема це стосувалося і мови богослужіння та церковного календаря. Якщо в її середовищі, а не ззовні, виразно постане питання мови богослужіння, воно буде вирішуватися без урахування політичної привабливості.

Можливо я дещо повторюсь, але підкреслю, що церковнослов’янська мова сьогодні є не директивою ієрархів, а переважним вибором української пастви, тих вірян, без яких церква неможлива, і проігнорувати яких ієрархи не мають права.

Центр інформації УПЦ  - для fakty.ictv.ua

УНІАН в Google News