Перший чернець-дипломат - про преподобного Миколу Святошу протоієрей Павло Барщик

У день пам’яті преподобного Миколи Святоші, 27 жовтня, престольне свято відзначає столичний храм та святого мученика Іоана Воїна (ст. м. «Лісова»).

Про престольне свято та історію храму Центру інформації УПЦ розповів настоятель храму протоієрей Павло Барщик.

ПРО МИКОЛУ СВЯТОШУ

- До постригу, преподобний був Святославом Давидовичем, але літописи здебільшого називають його Святошею. Літописи повідомляють про життя князя до постригу, сам постриг та дипломатичну місію Святоші наприкінці земного шляху, а також про те, що подвижник доводився тестем Псковському князеві Всеволоду-Гавриїлу. Про чернецькі подвиги, чудотворіння та перші прояви вшанування пам’яті Святоші розповідає «Житіє». Синодик Любецького Свято-Антоніївського (прп. Антонія Печерського) монастиря (складений у XVIII ст.) згадує Святошину доньку Ганну.

Протоієрей Павло Барщик

Друкований опис Лаври «Тератургима» (1638 р.) оголошує Святошу ктитором-будівничим церкви Св. Трійці на головній брамі монастиря та засновником при ній монастирської лікарні.

Історик Микола Карамзін (1766-1826) вважав, що Святошею князя Святослава Давидовича називали за прагнення до благочестя. Історик Осип Бодянський (1808-1877) вбачає в імені «Святоша» зменшувально-пестливу форму, утворену від «Святослав». Ці пояснення доповнюють одне одного.

Що ж до наречення Святоші у церковних святцях «князем Чернігівським», то з цього приводу важливо не обходити увагою літописів: за живого батька, Чернігівського князя Давида Святославича (†1123), Святоша міг бути в Чернігові лише княжичем. До візиту Путяти, між Святошею і Давидом Ігоревичем існувала домовленість: «Якщо піде на тебе Святополк, я скажу тобі», – обіцяв Луцький князь. Воєвода застав у Луцьку людей Давида, яких, з приходом Путяти, Святоша заарештував.

Після того, Луцький князь з воєводою вирушили до Володимира-Волинського, напали на Давидове військо і зняли облогу. Давид знову втік, і знову повернувся, взявши в облогу Луцьк. Святоші дозволили піти до батька в Чернігів, але Луцький уділ Давид привласнив собі.

У 1100 р. Відбувся новий з’їзд князів, який позбавив Давида Ігоревича прав на Володимир-Волинський, та Святоша не став боротися за повернення Луцька. Чернець Києво-Печерської Лаври: меценат і книголюб, аскет і чудотворець, авторитет і парламентер 17 лютого 1106 року Святоша постригся у ченці в Києво-Печерській Лаврі.

1069 року Святошин дідусь Святослав Ярославич надав у Чернігові притулок засновнику Лаври преподобному Антонію Печерському (коли Ізяслав Ярославич Київський  підозрював старця у співчутті повстанню киян 1068 року), а 1073 року – вигнавши брата Ізяслава з Києва (за це Святослава викривав Антоніїв учень Феодосій, але Чернігівський князь не посмів карати авторитетного ігумена) – подарував Лаврі землю та гроші для спорудження першого мурованого храму (Успенського собору).

Торкаючись ролі Лаври в культурному житті Давньої Русі, зокрема у створенні та збиранні книг, історики обов’язково згадують про внесок Святоші до лаврської бібліотеки. Ще в миру Святоша мав при собі лікаря-сирійця Петра, який після постригу князя переїхав до Києва і працював тут, навідуючи колишнього господаря. На питання Петра, заради чого Святоша вдається до суворого аскетизму, адже руські князі раніше так не чинили, преподобний Микола відповів: «Буду першопроходцем».

Одного разу, розболівшись, Петро зцілився по молитвах Святоші, а згодом, вражений подвигами преподобного і почувши від нього пророцтво про свою близьку кончину, прийняв чернецтво та спочив у Лаврі. У 1142 році Київський князь Всеволод Ольгович (який 1140 року здобув столицю для чернігівської династії) відрядив Святошу в якості парламентера на замирення своїх родичів.

Святоша виявився предтечею преподобного Сергія Радонезького, який на прохання Димитрія Донського допомагав припиняти усобиці між князями Північно-Східної Русі. За «Житієм», преподобний Микола прожив у Лаврі 37 років, отже його кончину можна віднести до 1143 року. Пам’ять і вшанування: реліквії, місця, образ.  

В Лаврі довго пам’ятали й місця, пов’язані зі Святошею: під 1156 роком Іпатіївський літопис згадує молитовне «Святошине місце» в Успенському соборі, а в 1225-1226 роках святитель Симон нагадав ченцю Полікарпу про Святошину келію. Починаючи з «Тератургими», лаврські мапи вказують мощі подвижника в Ближніх печерах. 1643 року ім’я святого було включене у «Правило молебне до преподобних отців Печерських і всіх святих Малої Русі».

Грамота, дана 15 лютого 1619 року польським королем Сигізмундом ІІІ киянам, згадує «борок Святошицький» – в районі нинішньої київської місцевості Святошин. За літописом, 6 березня 1161 року, поблизу села Буличева – нині суміжної з Святошиним місцевості Біличі – загинув в усобиці Святошин брат Ізяслав Давидович. Дехто вважає, що свою назву Святошицький ліс отримав саме від імені Святоші.

Так чи інакше, але дана версія – найбільш приваблива через пошану до преподобного, тому в 2006 році біля споруди Святошинської райдержадміністрації Києва було встановлено чудовий пам’ятник святому роботи скульптора Євгенія Дерев’янка: від традиційної іконографії – казанок, книга і ключ «за Тарасевичем» та нахил голови «за Іжакевичем», з новацій – асиметрично розведені стулки монастирських воріт та бруківка під ними. Простий одяг князя-ченця підкреслює його щиру аскезу, вираз обличчя і книга – мудрість, рух з воріт назустріч глядачеві та ключ з казанцем – готовність служити людям.

ІСТОРІЯ ТА СВЯТИНІ ХРАМУ В ІМ’Я ПРЕПОДОБНОГО МИКОЛИ СВЯТОШІ

- 7 листопада 2010 року в храмі на честь преподобного Миколи Святоші, відбулось перше святкове Богослужіння після освячення храму.

Особливою гордістю храму Миколи Святоші є храмова ікона преподобного Миколи Святоші із частками чесних мощей. Також у храмі знаходяться ікони «Свята матір Софія та її доньки мучениці Віра, Надія, Любов», образ пресвятої Богородиці «Утамуй мої печалі», «Святий великомученик та цілитель Пантелеімон», «Благовірний князь Олександр Невський», «Преподобний Серафім Саровський», «Святитель Миколай», «Преподобний Сергій Радонезький», «Блаженна Матрона Московська». Начальник Департаменту транспортного забезпечення Міністерства оборони Республіки Білорусь генерал майор Кірєєв В.І. пожертвував у храм «Жировницьку ікону Божої Матері».

За 5 років після освячення храму в храмі хрестились 188 осіб та вінчались 35 осіб.

Іконостас храму створений заслуженим художником України Анатолієм Бугринцом (автор проекту та декоративної різьби), заслуженим художником України Петром Гапонюком (позолотник іконостаса), Віктором Скиданюком (іконописець) на кошти благодійника Миколи Супруна.

*** Храм відкритий щодня, з 09.00 до 18.00.

Богослужіння: Вечірнє: субота - 17.00 (влітку - 16.00). Літургія: неділя - 09.00. Молебень з Акафістом перед іконою Божої Матері «Невипивана Чаша» і водосвяттям: субота - 10.00.

Проїзд: Метро «Лісова».

Фото надані храмом преподобного Миколи Святоші та святого мученика Іоана Воїна.

Підготували протоієрей Павло Барщик та Наталія Петрова, "Центр інформації УПЦ" - для "УНІАН-Релігії".

Проект «Престольні свята столичних храмів» реалізується Центром інформації УПЦ і "УНІАН-Релігії" з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія

УНІАН в Google News