Ліванський православний священик: Є надія, що Україна знову стане центром православного світу. Ми потребуємо цього

Провідний православний богослов Близького Сходу, отець Порфирій, розповів УНІАН про національні особливості Православних Церков і про те, яким бачить майбутнє Української Православної Церкви, про природу військових конфліктів і про громаду Антіохійської Православної Церкви в Лівані - арабської країни, що пережила громадянську війну між мусульманами і християнами, і президентом якої, згідно з Конституцією, може бути тільки християнин-мароніт.

Отець Порфирій розповів, яким бачить майбутнє УПЦ / Анна Горпинченко / Фото УНІАН

Декан богословського інституту імені святого Іоанна Дамаскіна Баламандського університету священик Порфирій Георгі став одним з почесних гостей XII Міжнародної конференції з нагоди 400-річчя Київських духовних шкіл, яка проходила днями в Києві. Під час неї він і дав інтерв'ю УНІАН.

Отче Порфирію, у нашій країні ви вперше, що вам відомо про Україну?

Історично ваша країна є, по суті, столицею православного християнства. Їй доводилося багато страждати протягом історії. І, на жаль, вона продовжує страждати і сьогодні. Ці страждання приходять з різних сторін і з різних причин. Але українське православ'я залишається авторитетним для всього православного світу. Звідси пішло Хрещення Русі, і ваша Церква завжди була одним з яскравих прикладів християнської духовності.

Україна, як і Близький Схід, є вікном на Захід для східних сусідів. І часто таке положення ускладнює життя. Ви перебуваєте на перехресті різних культур і цивілізацій. Це накладає на вас велику відповідальність у сучасних умовах. Ваша країна - це двері, які відкривають православ'я західному світу.

Ліван межує з Сирією та Ізраїлем. У Сирії зараз йде війна, а між Ізраїлем і Палестиною нове загострення відносин. Як це позначається на житті в Лівані?

Багато християн покидають Ліван. Це спостерігається і в Сирії, і в Палестині. Через громадянську війну, яка почалася у нас в 1975 році, багато християн виїхали з Лівану. З 1990 року, коли закінчилася війна, християнські віруючі більше не становлять більшості ліванського населення. Тому завдання Церкви полягає в тому, щоб підбадьорити християн, які продовжують проживати в Лівані, підтримати їх, щоб вони не їхали. Це не таке просте завдання. Щоб залишатися жити та свідчити про християнство в цьому регіоні, потрібно мати мужність.

REUTERS

Що лежить в основі війн з богословської точки зору?

У Євангелії говориться про те, що Христос приніс мир, але люди захотіли залишитися у темряві. Як наголошує православний подвижник отець Софроній Сахаров, немає більшого гріха у світі, ніж війна. Це вимагає осмислення та покаяння. Будь-який військовий конфлікт, будучи результатом гріха, є гріховним явищем сам по собі. Повернення до Бога - той шлях, який може подолати війну. Безумовно, у військових конфліктів є геополітичні, економічні та інші підстави, але головні причини лежать у духовній площині. Ми, християни, часто є такими тільки зовні, але не в своїх серцях.

У Лівані діє особлива політична система, що передбачає організацію державної влади відповідно до поділу суспільства на релігійні громади. Яке положення в рамках цієї системи займає православна громада Лівану?

Ліванська проблема полягає в тому, що країни, які межують з Ліваном, ведуть війну між собою, але це відбувається і на території нашої країни. Борючись між собою, ці сусідні держави намагаються в своїх інтересах використовувати ті чи інші ліванські конфесії.

Християни в Лівані завжди були відкриті до інших. Навіть у складні роки громадянської війни Православна Церква намагалася не займати позицію будь-якої сторони конфлікту. Тому сьогодні наша Церква має можливість грати роль посередника між учасниками конфлікту.

Православна громада Лівану становить 10-15% від усього населення країни. Відповідно до цього відсотка їй виділяють певну кількість місць у законодавчій владі. Представники Православної Церкви обіймають посади заступника глави парламенту, віце-прем'єра, різні міністерські та парламентські пости. Вони відіграють активну роль у політичному житті нашої країни. Це допомагає нам просувати цінності, які ми вважаємо важливими для нашої держави. Ті, хто представляє нашу Церкву на політичному рівні, безпосередньо не були пов'язані з громадянською війною, тому в багатьох випадках їм вдається знаходити вирішення тих чи інших проблем. Також наші віруючі досить активні у громадській сфері, зокрема - в журналістській сфері.

Політичні посади, про які ви говорите, можуть обіймати і православні священнослужителі?

Ні, тільки миряни.

Чи сталося в Лівані примирення між християнами та мусульманами після громадянської війни?

Як я вже говорив, результатом громадянської війни в Лівані стало те, що кількість християн у країні різко впала. Це призвело до послаблення християнських позицій в державі. І торкнулося це не тільки суспільно-політичної, а й культурної сфери. Тепер одне з основних завдань, яке стоїть перед ліванськими християнами, полягає в тому, щоб шукати нестандартні способи захисту християнства перед мусульманами.

Священик Порфирій Георгі: Деколи культура набагато важливіша від політики / Анна Горпинченко / Фото УНІАН

Я говорю так, тому що християнство відіграло головну роль у становленні культури нашого регіону. Саме християни заснували тут перші школи та університети. Завдяки їхній активності в нашому регіоні розвивалося мистецтво. Часом культура набагато важливіша за політику. Адже політичне життя в багатьох випадках обмежене міжнародними проблемами, зокрема – в Лівані. А культура - це вільне поле, де можна висловити власну ідентичність, переконання та погляди. За допомогою культури можна значною мірою впливати на життя суспільства, зокрема - свідчити про християнство на Близькому Сході.

Як зараз складаються відносини між різними конфесіями в Лівані?

У Лівані понад 14 різних конфесій. Лише деякі з них мають великі громади, решта - малочисельні. Попри те, що наша країна пройшла через важку громадянську війну, ми намагаємося вести міжконфесійний діалог, обмінюватися ідеями та досвідом. Тому зараз між релігійними громадами Лівану відносини добросусідства та взаємної поваги.

Яке значення мають національні особливості Православних Церков?

Особливість нашої Антіохійської Церкви – це те, що вона не є етнічною. Ми відкриті до всіх національних традицій. У нас немає етнічних бар'єрів у відносинах з людьми. На жаль, сьогодні етнічні питання - це головна проблема, яка перешкоджає православній місії у світі.

Нам здається, що Українська Православна Церква може бути наднаціональною. З одного боку, вона має глибоке історичне коріння, пов'язане зі слов'янським світом і його особливостями. З іншого боку, Українська Церква відкрита західному світу. І, що не менш важливо, святі, прославлені у вашій країні, належать світовому православ'ю. Досвід цих святих є прикладом подолання кордонів між різними націями і культурами. Світове православ'я зацікавлене в пізнанні української православної духовності. Тому я зараз перебуваю тут. Ми приїхали на Міжнародну конференцію з нагоди 400-річчя Київських духовних шкіл, щоб збагатитися знаннями про ваші православні традиції та духовні особливості. Сподіваємося, Українська Церква зможе поширювати по всьому світу ті основи глибокої духовності, які вона має. 

Яка, на ваш погляд, сьогодні роль Київських духовних шкіл у сім'ї богословських шкіл світу?

У нинішніх умовах Україна і Ліван мають потенціал для розвитку православної освіти. Питання в тому, чи зможемо ми, християни, що живуть на землях, де вже давно існує християнство, реалізувати цей потенціал. Тут дуже важливим є питання співробітництва між православними навчальними закладами. Сподіваюся, Україна і Ліван стануть реальними центрами якісної духовної освіти.

У XX столітті одним з видатних голосів православ'я був протоієрей Георгій Флоровський, який народився в Одесі та викладав за кордоном. Але сьогоднішня ситуація, на мій погляд, інша: православні голоси повинні з новою силою зазвучати в рідних місцях. Ще раз наголошу, головне - щоб ми більше співпрацювали та об'єднували свої голоси. Тоді світове православ'я буде більш консолідованим і сильним.

Яким ви бачите майбутнє Української Православної Церкви?

Є надія, що Україна знову стане центром православного світу. Ми потребуємо цього. У вашій країні православ'я має широке поширення і відкрите для всього світу. Сподіваємося, що ті православні традиції, які існують в Україні, будуть оновлюватися і переходити від покоління до покоління.

Чим запам'ятається вам поїздка до Києва?

У мене є три враження. Я був дуже зворушений, коли відвідав печери Києво-Печерської лаври. Це унікальні священні місця для всього православного світу. Тут ти відчуваєш велику духовну наснагу та набуття сил. Вважаю, що мощі, які перебувають у печерах Києво-Печерської лаври, є найкращим аргументом у суперечці з матеріалістами - факт, коли матерія благословенна ​​самим Богом.

Отець Порфирій відвідав Києво-Печерську лавру / Фото УНІАН

Друге враження - дух гостинності, яким просякнута Українська Церква. У мене було таке відчуття, ніби я перебуваю в колі своєї родини. І третє враження - доброта ректора Київських духовних шкіл митрополита Антонія. Те, як тепло він нас зустрів і прихистив. Думаю, його усмішка залишиться зі мною, навіть коли поїду додому.

Що б ви побажали українському народові?

Я побажав би, щоб Господь подарував українському народу мир. Такий мир, який був би вищим за всяке людське розуміння. Також бажаю духовного оновлення, щоб Україна завжди була місцем святості та Божого благословення.

Анна Горпинченко, Євген Середа, УНІАН.

Синхронний переклад з англійської - Сергій Бортник.

УНІАН в Google News