Що розповідають в УПЦ про Блаженнішого Онуфрія
Спікери Української Православної Церкви в день річниці предстоятельського служіння Митрополита Київського і всієї України розповіли Центру інформації УПЦ, яким вони знають Блаженнішого Онуфрія.
Голова інформаційного відділу УПЦ єпископ Ірпінський Климент (Вечеря)
У КОЖНІЙ ЙОГО ПОРАДІ Є ТЕ, ЩО НЕОБХІДНО ЛЮДИНІ
Блаженніший є відображенням того доброго пастиря, про якого говорить в Євангеліє сам Христос. Пастир завжди знає свою паству. Владика протягом багатьох років свого пастирського служіння спілкувався з різними людьми, які приходили до нього за духовною порадою. Це – і багаті, і бідні, і миряни, і священнослужителі. До нього часто звертаються за порадою люди з різних країн і континентів. Звертаються за духовною порадою християни і з Америки і з Західної Європи.
У кожній його пораді є те, що необхідно людині в тій чи іншій ситуації. Часом не можна дати пораду одну для всіх. Господь відкриває Блаженнішому те, як потрібно направити людину в кожному конкретному випадку. Як добрий пастир владика у всіх своїх словах і діях в першу чергу думає про людину. Людська біль проходить через його серце. Найменше він думає про політику, і що про нього скажуть у ЗМІ. Це людина, яка має тверду волю і мужність говорити правду, не боячись наклепів з боку. І ця правда у нього завжди натхненна любов'ю до людини.
Те, що владика Онуфрій наповнений любов'ю, проявляється в тому, як ставляться до нього діти. Діти дуже відчувають яка перед ними людина - добра чи зла, духовна чи лицемірна. Не раз були випадки, як діти, бачачи Блаженнішого, забувають, де вони знаходяться, підходять до нього, беруть його за руки, обіймають, тягнуть за рясу і відчувають себе в невимушеній обстановці. Краще, ніж якісь характеристики дорослих, це підкреслює ту любов і доброту, якими наповнене серце владики.
Прес-секретар Митрополита Онуфрія архімандрит Пафнутій (Мусієнко)
ВЛАДИКА НЕ ВИПИТУВАВ ПРО УСПІХИ ЧИ НЕВДАЧІ, ВІН ПРОСТО УСМІХНУВСЯ - І Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ЦЕЙ ЕКЗАМЕН ЗАРАХОВАНО
Минає рік від дня інтронізації Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія на древню Київську святительську кафедру. В інтерв’ю з приводу цієї річниці Його Блаженство відверто зізнався, що не хотів такого високого сану і не докладав жодних зусиль, щоб здобути його. Не стільки через складну суспільну ситуацію в Україні та невирішені питання церковно-державних відносин, як через суто чернечу схильність до усамітнення і природнє небажання людської слави та пошани.
Проте Владика смиренно схилив голову перед голосом Церкви і по євангельському слову «и ин тя пояшет и ведет, аможе не хощеши» (Іоанна, 21, 18) зійшов на київську кафедру, нагадуючи кожному з нас про необхідність зречення своєї особистої волі заради служіння Христові. Гарно про це говорити, проте коли справа торкається безпосередньо твоїх прагнень, вподобань чи якихось інтересів, далеко не кожен з нас, простіть уже, дорогі брати і сестри, здатний змиритись не словом, а ділом. І я — найперший.
Його Блаженство я знаю давно, будучи в Чернівцях завжди заїжджав за благословінням і порадою, але намагався зайвий раз не турбувати, не відбираючи у владики безцінного часу і навчаючись у своїх проблемах розібратись самому. Але одного разу я приїхав до владики із розкраяним серцем, бо змушений був покинути дорогий і любий серцю Китаївський монастир — не можу сказати, що з причин, від мене незалежних, але з доволі слабим усвідомленням, що все в нашому житті Господь попускає нам за наші провини і для нашої ж науки.
Але тоді мені хотілося почути, що все це через кілька днів закінчиться, я повернусь до своєї келії і житиму своїм звичним ритмом. Як запасний варіант «Б» я виношував план тривалого мандрування: провідати брата в Сибіру, родичів у Румунії і так далі. А Його Блаженство відправив мене служити на парафію у віддалене буковинське село — місцевий священик потрапив у аварію і нікому було служити, а була неділя перед Різдвом.
Я в чому був, в тому і поїхав у невідому напрямку до незнайомих людей — віяли вітри із снігом, тріщали морози, люди в церкві чекали на нового «панотця» (так на Буковині називають священиків), а я навіть не знав, за що мені починати хвилюватись, бо ніколи на парафії не служив, нікого не вінчав, і всього декілька разів відспівував.
Проте радіснішого Різдва я не пам’ятаю й сьогодні: ми здружились із людьми, мені цікаво було слухати їхні житейські історії, вони хвалили мене, що я кажу коротке казання (проповідь), чим несказанно тішили, бо я змалку не люблю виступати перед аудиторією.
Декілька днів підряд я «мав мерців» — тобто був похорон один за одним, на Богоявлення ми з паламарем обійшли все село з святою водою. Я вже подумував, чи не залишитись мені ще й на Великий Піст, але їхній священик уже видужував і мені незручно було затримувати його місце, щоб він не подумав, що уже не потрібен своїй парафії.
Владика Онуфрій, із притаманною йому спостережливістю, не випитував про успіхи чи невдачі мого першого пастирського служіння, він просто усміхнувся — і я зрозумів, що цей екзамен мені зараховано. Скільки ще їх буде в житті — одному Богові відомо. Знаю, що ніколи не буду повністю готовим до них, бо не можу позбутися звички передбачати і планувати великі події і малі, але щоразу, коли трапляється в житті ситуація, яка мені не до вподоби, але з якою необхідно змиритись, я згадую те далеке холодне Різдво і мені теплішає на душі, бо вірю, що владика, як і тоді підтримував мене молитовно, не залишить і зараз.
Голова адміністративного апарату Київської митрополії УПЦ архімандрит Віктор (Коцаба)
БЛАЖЕННІШИЙ РОЗМОВЛЯЄ ПРОСТОЮ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. ВІН ЩИРО ЛЮБИТЬ СВОЮ ЗЕМЛЮ І РІДНИЙ НАРОД
Блаженніший вихований у твердому чернечому дусі. У нього є важливі духовні орієнтири, якими він завжди керується, і ні за яких обставин їх не змінює, не зменшує, а слідує неухильно згідно з ними. Він чітко дотримується цього духовного спрямування, яке проніс через усе життя.
З моменту інтронізації Блаженнішого ми пережили досить важкий рік. Мабуть, найскладніший з початку незалежності нашої держави. Аналізуючи цей надважкий період, потрібно зазначити, що Митрополит Онуфрій, як Предстоятель нашої Церкви, впевнено провів її через бурхливі хвилі житейського моря.
Особливо необхідно відмітити його ставлення до людей. У всіх нас бувають різні настрої: сьогодні – хороші, завтра – не дуже. Це, зрозуміло, відображається на нашому спілкуванні з людьми. За моїми спостереженнями у Блаженнішого для спілкування з іншими завжди гарний настрій. Навіть якщо у нього всередині є якісь переживання, я ніколи не помічав, щоб це виражалося в спілкуванні з ближніми.
У розмові зі співбесідником він завжди рівний і приємний. Митрополит ніколи не робить зауважень своїм підлеглим та тим більше не підіймає голосу, просто тихо і спокійно вказує як потрібно зробити правильно. У нього присутня простота і глибина думки. Блаженніший може сказати прості слова, але якщо в них вдуматися, вони виявляються досить глибокими і повчальними.
Митрополит Онуфрій уродженець Західної України, він щиро любить свою землю і рідний народ. Зайвий раз про це свідчить те, що, вже будучи Предстоятелем, він часто відвідує свою рідну Буковину. Блаженніший розмовляє простою українською мовою, мовою своїх батьків і прадідів, якої він ніколи не соромиться. Це непідроблене свідчення того, що наш Митрополит – справжній син українського народу.
Голова Відділу УПЦ із соціально-гуманітарних питань протоієрей Владислав Діханов
МИТРОПОЛИТ ОНУФРІЙ ЗАВЖДИ НАМАГАЄТЬСЯ ДОПОМОГТИ
У Блаженнішого є дивна властивість у всьому бачити Бога, перебувати в Його присутності. Перебуваючи поруч з владикою Онуфрієм, ти ніби потрапляєш до цієї присутності Божої. Для Блаженнішого також характерна проникливість, але разом з тим і простота. Я від дуже багатьох людей чув, що вони були здивовані, коли бачили, як владика ходив у простому підряснику. Думали, що це простий чернець. Митрополит Онуфрій завжди заглиблюється в суть людських проблем, завжди намагається надати допомогу.
Є такі слова в Святому Письмі: «Духовний судить про все, а його судити ніхто не може». У всіх процесів, що відбуваються в цьому світі, є духовна основа, і здатність Блаженнішого побачити цю основу набагато важливіше за будь-які адміністративні якості. Люди можуть роками вчитися в університетах управлінській роботі, але коли людина розуміє духовну суть процесів, це набагато цінніше. Така людина відразу бачить суть того, що відбувається, і в яке русло це потрібно направити.
В особі Блаженнішого ми бачимо твердого пастиря, готового вести свою паству. Це завжди дає надію, адже в часи смути багато хто спокушається. Очевидно, владика Онуфрій добре розуміє той хрест, який вручив йому нести Господь. Розуміє тяжкість цього хреста, відповідальність, пов'язану з ним, але водночас і його благодатність. Наше суспільство зараз перебуває в дуже важкому стані, його може зцілити духовний світ, який приходить від духовних людей – таких, як Блаженніший.
Розмовляв Євген Середа, Центр інформації УПЦ