Успенський собор Києво-Печерської лаври після вибуху в 1941 році / allatravesti.com

Архімандрит Іринарх (Колдоркін): чернець Києво-Печерської лаври, до смерті забитий німцями при відступі

В архівах збереглися відомості про те, що в період відступу німцями були по-звірячому вбиті шановані всім віруючим Києвом монахи-схимники. Така ж доля чекала і на отця Іринарха. Детальніше про архімандрита Іринарха – у матеріалі «УНІАН-Релігії».

Успенський собор Києво-Печерської лаври після вибуху в 1941 році / allatravesti.com

Десятки тисяч священнослужителів були розстріляні й репресовані богоборчою владою у 20-х і 30-х роках, але знищити всіх священиків і ченців кривавий режим не міг. На тих же, кому вдалося вижити після гонінь, нескінченних слідчих справ і в'язниць, чекали нові випробування у період Другої світової. Заграючи з окупованим населенням, німці насамперед повідомили про відкриття Києво-Печерської лаври. Але пізніше саме у період німецької окупації був підірваний Успенський собор на очах у ченців та віруючих. А, відступаючи з Києва, німці жорстоко розправлялися як з мирним населенням, так і з ченцями. Хворий на туберкульоз архімандрит Іринарх був жорстоко побитий німецькими військовими, коли ті вимушені були тікати з української столиці. Через деякий час від побоїв окупантів чернець Києво-Печерської лаври помер...

Архімандрит Іринарх (у миру Іван Миколайович Колдоркін) народився у 1876 році в Симбірській губернії у селянській родині. З 15 квітня 1896 року прийнятий до Києво-Печерського монастиря на випробування, яке проходив спочатку в Тарасівській риболовні, а потім і на інших роботах в економічному відомстві Лаври.

З 21 лютого 1899 року переведений клирошанином до Китаївської пустині. У вересні 1905 переміщений на клірос Великої лаврської церкви. 20 грудня 1906 року прийняв чернечий постриг з ім'ям Іринарх у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. У серпні 1911 року висвячений у сан ієродиякона, а в березні 1918 єпископом Назарієм (Бліновим), – у сан ієромонаха.

У вересні 1918 року прийнятий у відкрите при Лаврі училище душпастирства. У 1920, як і інші лаврські ченці, виїздив у села для того, щоб придбати продукти для братії монастиря. У березні 1922 отець Іринарх був відряджений на прихід села Мала Олександрівка Чернігівської області.

Відомо, що в 1920-ті роки чернець був нагороджений набедреником і наперсним хрестом. А 2 січня 1933 року - возведений у сан ігумена.

У тридцятих роках почалася нова хвиля боротьби радянської влади із Церквою, а священнослужителі і ченці потрапляли під масові репресії. За деякими відомостями, отець Іринарх також був заарештований, і два місяці перебував у в'язниці, після чого був засуджений на три роки. Найімовірніше, саме в ув'язненні чернець і захворів на туберкульоз, яким страждав до кінця своїх днів.

Група німецьких військових біля входу в Києво-Печерську лавру в окупованому Києві / waralbum.ru

19 вересня 1941 року німецькі війська увійшли в Київ. Практично відразу в окупованому місті дозволили віруючим молитися – окупантам вкрай важливо було завоювати довіру місцевого населення. Вже наприкінці вересня 1941 р. були відновлені богослужіння у Києво-Печерській лаврі, яка в тридцятих роках була перетворена на музей, а в обитель стали повертатися ченці, які вижили в роки репресій.

Однією рукою відкриваючи двері храмів, іншою німецьке командування грабувало православні святині. За роки окупації до Німеччини було вивезено багато цінностей Лаврського музею, документи з архівів Київських митрополитів, книги з особистої бібліотеки Петра Могили. За весь період окупації Києва 1941-1943 рр. у Лаврі частково або повністю було зруйновано 32 корпуси. Але найстрашніше, що 3 листопада 1941 року в дві години дня був підірваний Успенський собор - перлина зодчества і святиня Печерської обителі.

Отець Іринарх був одним із ченців, які повернулися у 1941 році на Ближні печери Києво-Печерської лаври. З 18 грудня 1941 знову, після 17-річної перерви, відновив діяльність монастир на території Лаври. Богослужіння проводилися у Хрестовоздвиженській церкві і на Ближніх печерах.

У березні 1942 року отець Іринарх призначений уставником Києво-Печерського монастиря. А 10 липня 1943 року єпископ Пантелеймон (Рудик) висвятив його у сан архімандрита.

Окупація Києва тривала два роки. Восени 1943 зав'язалися жорстокі бої за Дніпро, і німці готувалися до відступу. При підході радянських військ гітлерівці зрівняли з землею села на лівому березі Дніпра, селище на Трухановому острові, підпалили Дарницю. Всі мости через Дніпро були зруйновані, спалені залізничні станції.

Два німецьких солдати дивляться на Київ з дзвіниці Києво-Печерської лаври / waralbum.ru

23 вересня 1943 року вийшов наказ про виселення протягом 48 годин усіх жителів Києва від берега Дніпра до вулиці Саксаганського. Вигнання супроводжувалося побиттям тих, хто відмовлявся йти, в тому числі – і ченців. В архівах збереглися відомості про те, що в цей період "німцями була по-звірячому вбита, з розтрощенням голови, шанована всім віруючим Києвом столітня схимниця Серафима зі своєю послушницею Олександрою".

З 27 вересня 1943 року Лавра була закрита німцями. Кілька лаврських послушників і ченців примусово були вивезені з монастиря у район Ковеля, інші - відправлені на примусові роботи до Німеччини. Відомо, що озвірілі від наступу радянських військ німці побили 72-річного ієродиякона Аркадія (Долгоборода), який помер від побоїв.

Така ж доля чекала і на отця Іринарха. Хворого на туберкульоз ченця німці побили так, що виживши в роки радянських репресій, він помер від жорстоких побоїв 21 жовтня 1943 р.

«УНІАН-Релігії» за матеріалами Києво-Печеркой лаври.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter