Червоні гвоздики і стрітенські свічки: у Києві вшанували пам'ять воїнів-афганців (репортаж "УНІАН-Релігії")

Цього дня у різних куточках країни покладають квіти до пам'ятників загиблим воїнам, а у храмах і монастирях звершують панахиди за загиблими та померлими учасникам бойових дій. З головного афганського храму країни, який знаходиться у серці Києва, у Києво-Печерській лаврі – репортаж «УНІАН-Релігії».

В Україні 15 лютого відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 29-ю річницю виведення військ з Афганістану.

Цього дня у різних куточках країни покладають квіти до пам'ятників загиблим воїнам, а у храмах і монастирях звершують панахиди за загиблими та померлими учасниками бойових дій.

З головного афганського храму країни, який знаходиться в серці Києва, у Києво-Печерській лаврі – репортаж «УНІАН-Релігії».

Голова українського Союзу ветеранів Афганістану Сергій Червонописький та протоієрей Сергій Ющик

Червоні гвоздики на білому снігу

15 лютого 1989 року Радянський Союз офіційно закінчив виведення військ з Афганістану. За деякими даними, кожен четвертий з полеглих на полі бою був українцем.

У столиці пам'ять загиблих воїнів традиційно вшанували покладанням квітів до монумента воїнам-афганцям на вулиці Лаврській, а у Свято-Воскресенському храмі пам'яті загиблих та ветеранів Афганістану відбулася заупокійна літія за всіма померлими.

Із самого ранку до пам'ятника воїнам-афганцям йшли люди. Червоні гвоздики на тлі білого снігу – символ пролитої крові тисяч загиблих в афганській війні. На плитах, що оточують монумент, висічені прізвища загиблих, кількість яких через майже три десятиліття після закінчення війни, зросла у багато разів.

«Наш храм відкритий для того, щоб тут знаходили заспокоєння серця матерів, діти яких загинули, серця ветеранів Афганістану. Але ми також сьогодні підносимо молитви про нашу сучасність. Тому що понад 300 афганців поклали своє життя, захищаючи цілісність нашої держави», - розповів настоятель храму, протоієрей Сергій Ющик.

День 15 лютого на Лаврській – це завжди суміш емоцій: радості від зустрічі з бойовими товаришами, і смутку про те, що багато з них вже ніколи не прийдуть сюди покласти квіти.

Голова українського Союзу ветеранів Афганістану Сергій Червонописький, згадавши загиблих, зазначив, що всі ветерани сьогодні прагнуть, щоб в Україні з'явилося нове свято, приурочене до закінчення військових дій на сході нашої держави.

«Ми всі сили прикладаємо до того, щоб допомогти нашим хлопцям, які зараз в окопах на фронті, але також і до того, щоб разом із Церквою повернути додому військовополонених. Зараз соромляться говорити про те, що у нас більше 1,5 тисячі безвісти зниклих. І ми якраз разом з УПЦ займаємося вирішенням цієї проблеми. Та ми віруємо, що Бог змилостивиться і пошле на нашу землю мир і благоденство», - сказав голова Спілки афганців.

Заступник голови Київської міської спілки ветеранів Афганістану Артур Дерев'янко

Коли йдуть переможці...

В Афганській війні взяли участь понад сто тисяч українців, тисячі з яких загинули, а багато хто до цих пір вважаються зниклими безвісти. Ті ж, кому пощастило з Божою допомогою повернутися додому, ніколи не забудуть дні і місяці афганського пекла, відновлюючи до хвилини події найгарячиших днів.

«Я служив у загоні спецпризначення, - розповідає заступник голови Київської міської спілки ветеранів Афганістану Артур Дерев'янко. – Найважчим для мене днем війни було 3 червня 1987 року, коли група якою я командував, під час патрулювання на вертольотах виявила великий караван зі зброєю. Пізніше ми дізналися, що кількість верблюдів було 204, а нас на той момент – 17 осіб. Ось тоді дійсно було важко, хоча ми усієї небезпеки ситуації і не розуміли».

У найстрашніший день війни молодим афганцям пощастило вийти з бою без втрат. Проте у життя свої правила – з нього ідуть навіть переможці.

«Як командир я дуже пишався тим, що ми обійшлися без загиблих – поранений був тільки Володя. Він тоді ціною власного здоров'я врятував мене від куль, які я міг отримати, якби він не відкинув мене в бік. Але вчора довелося бути на похоронах – усім селом ховали Володю», - розповідає афганець про долю бойового побратима.

Таємна віра радянських солдатів

Сьогодні на панахидах і молебнях про загиблих афганці, не соромлячись, осіняють себе хресним знаменням. А двадцять дев'ять років тому, молоді радянські солдати і офіцери хрестилися потайки, боячись здатися релігійними в атеїстичному суспільстві.

«Ми виховувалися у світі атеїзму, і в шкільні роки не сильно вірили. Але на війні, коли бачили, як смерть обходить нас стороною, ми всі зверталися до Бога, навіть потайки. Сьогодні ми вже відкрито ходимо в Церкву, у нас досить тісні стосунки і Церква нам допомагає. Крім того, ми залучаємо до Церкви членів наших родин, своїх товаришів, а також дітей-учасників АТО, що воюють на сході. Адже цей храм є місцем молитви не тільки для ветеранів-афганців, але і для всіх українських військових», - розповів Артур Дерев'янко.

Сьогодні у всіх куточках України відбуваються пам'ятні заходи і люди покладають квіти до пам'ятників воїнів-афганців, які відкриті у кожному з районних центрів нашої країни, а священнослужителі Української Православної Церкви у всіх храмах служать панахиди за загиблими.

Свято Стрітення для воїнів Афганістану вже давно означає і зустріч з бойовими товаришами. От тільки з кожним роком, який віддаляє від подій тієї війни, на цю зустріч приходить все менше і менше ветеранів. І все більше свічок у храмах запалюють за упокій...

Дарина Чугаевская, "УНІАН-Релігії".

УНІАН в Google News