Коран змінює свідомість, відкриває альтернативну картину світу, яка значно відрізняється від тієї, яку ми звикли бачити...
Він навчив вас Корану
(Коран, 55:2)
Нещодавно виник і періодично нагадує про себе феномен, який я б назвав кораноборством, тобто боротьбою зі священною книгою Ісламу - Кораном. Феномен досить різноманітний, і варіюється від закликів до мусульман редагувати своє Священне Писання і видалити з нього певні фрагменти, до зразково-показових церемоніальних спалювань примірників Корану, що затіяли американські пастори.
Мабуть, пастори просто не читали Священний Коран і не порівнювали його з Біблією, інакше урочисті аутодафе були б не доречні. Про цікавий випадок повідомило інформаційне агентство «РИА Новости»: одній російській судді зачитали уривки з Біблії без вказівки джерела, і вона назвала ці цитати екстремістськими. А потім, коли перед нею відкрили Біблію, вона «довго хрестилася і просила пробачення». Не знаю, наскільки достовірною є ця історія, але, думаю, таке цілком могло трапитися.
І БУЛО СЛОВО
Усі, хто читає і вивчає Священний Коран, знають, що секрет великої сили Ісламу прихований у цій книзі. Коран здатен розкривати не тільки серця до віри, але й розум до розуміння багатьох прихованих процесів.
По суті, він змінює свідомість, відкриває альтернативну картину світу, яка значно відрізняється від тієї, яку ми звикли бачити. Глибоко осмислена реальність знаходить відгук у людей, втомлених брехнею, що оточила нас.
Люди звикли жити в «образі», здаватися не тими, ким вони є, обманювати оточуючих, і самих себе. Багато віруючих відкривають для себе, що вони не хочуть і не можуть далі жити за безбожними, жорстокими та цинічними законами, встановленими іншими людьми. Вони жадають справедливих божественних законів. Що за секрет схований у самій людині? Чому вона, незважаючи на жоден прогрес, знову і знову бажає повернутися до Бога?
Може тому, що ніщо не здатне замінити собою віру, прагнення до справедливості і бажання жити за багатовіковими законами, а не тими, які приймають нескінченно далекі від основної маси людей «народні обранці». Адже все, що пропонують різні сучасні секуляризовані ідеології, нагадує собою дешеві синтетичні замінники, не здатні ані вгамувати духовну спрагу, ані замінити собою божественних цінностей і чеснот.
Коран є серцевиною Ісламу і каталізатором багатьох процесів, що відбуваються в ісламському світі. У цьому світлі вельми символічно, і навіть містично те, що Коран почався зі слова - «читай». За допомогою читання Бог змінює свідомість людини. З усього оточуючого нас світу, тільки людина здатна читати і відтворювати в своїй свідомості картини прочитаного.
Читання Корану - справа незвичайна. Всякий читач, що вперше відкриває Священну Книгу Ісламу, буде здивований. Коран не схожий ані за стилем, ані за викладом на інші книги, і в цьому його унікальність. Тому, я вважаю, буде доречно розповісти про нього, показати в контексті інших священних писань. Для багатьох це буде новою, але вельми корисною інформацією.
ПИСАННЯ ВІД БОГА
Священними писаннями називаються найбільш авторитетні тексти релігійного характеру, в яких викладається міфологія, світогляд, віровчення, етичні норми і практичні приписи тієї чи іншої релігії. Священні писання різних релігій світу відрізняються за формою і змістом, за обсягом, старовиною й мірою своєї святості. Але практично в усіх релігіях священному писанню надається вищий світоглядний і віровизначальний авторитет, його шанують як щось святе. Словам священного писання віруючі приписують особливі властивості.
Вважається, що в них, наприклад, прихована особлива духовна, магічна або цілюща сила, що через них віруючим відкривається знання або бачення надприродного світу, через них відбувається прилучення до великих істин тощо. Більшість текстів священного писання формувалися в усній формі, а потім - повторювалися, доповнювалися, закріплювалися в традиції і лише після цього записувалися.
Деякі з них дотепер існують для віруючих тільки в усній формі. Але навіть за наявності записаного священного тексту в низці релігій його усний виклад вважають більш точним, аніж прочитання. Більш ранні священні тексти, найчастіше, вважаються більш авторитетними. Вони містять сакральні, містичні знання і тому подальші редактори та укладачі тексту священних книг не цілком могли впоратися з успадкованим з усної традиції значенням. А тому, не весь зміст священних книг присвячено розкриттю «вищих» істин, опису світу надприродного. У силу цього, в сучасних священних книгах є тексти, які не претендують на наявність в них чогось магічного, сакрального, їх не використовують в ритуалах або під час богослужінь.
Значна частина тексту священних книг містить у собі побутові оповідання, ілюстративний матеріал тих чи інших життєвих істин і подій, притчі, приземлені алегорії, гімни, молитви, опис ритуалів тощо. У них священні, історичні та побутові оповідання перемішані між собою.
У спадок кожній релігії дісталася велика кількість різної літератури. Не кожен із цих творів має серед віруючих однаковий авторитет і шанування. Тільки найважливіші тексти, включені до збірників, офіційно затверджені і канонізовані авторитетними органами в якості зразків вірування, етики та ритуальних практик. Після канонізації ані перелік цих книг, ані їх зміст не підлягали подальшим редакціям, змінам і доповненням.
У такому вигляді вони дійшли і до нашого часу. Не включені до канону книги були оголошені неканонічними, напівсвященнимі тощо. І, в кращому випадку, могли сприйматися віруючими як необов`язковий додатковий текст до священного писання. Чітке розрізнення між канонічними і неканонічними книгами притаманне багатьом релігіям, але найбільш суворо збірник книг священного писання і його текст зафіксовані в юдаїзмі, християнстві та ісламі.
ГОЛОВНИЙ ЕФЕКТ КОРАНУ
Іслам, поряд з юдаїзмом, християнством та зороастризмом належить до релігій писання. При цьому риси, властиві релігіям писання, і перш за все не конвенційне трактування мовного знака (буквалізм в інтерпретації або переведення знака; консервативно-охоронне ставлення до сакрального тексту; принципове нерозрізнення деяких знаків і того, що ними позначається), в ісламі виражено з найбільшою повнотою і силою.
В ісламі це проявляється в низці догматів і спеціальних правил, що стосуються правил використання Корану в молитвах і ритуалах, його перекладу, інтерпретації тощо. У той час, як в більш ранніх священних текстах пряме слово Бога являє собою відносно невеликі фрагменти, весь текст Корану цілком представляє пряму мову Аллага.
Радянський науковець, один з перших перекладачів Корану російською мовою, І.Ю. Крачковський так охарактеризував цей феномен: «Це нечувана новина, порівняно з Торою і Євангелієм, де мова Бога - це тільки цитати, вкраплення в мову пророка або хроніста. Божество в першій особі - це головний ефект стилістики Корану і секрет його великої сили».
Ступінь сакральності прямого слова Бога вище, ніж святість «непрямої» (від третьої особи) розповіді про Бога, або святість переказу слів Бога пророком або хроністом. Це обставина зумовила те, що з усіх релігій писання саме в ісламі культ священного писання отримав максимальний розвиток. Ісламське вчення розглядає Коран як завершене пророцтво і бачить в цьому перевагу над священними книгами юдеїв, християн та інших релігій.
Ісламська традиція стверджує, що Аллаг дає свої одкровення всім своїм посланцям. Число цих одкровень або писань, як вважають ісламські богослови, перевищує сотню. Більшість з них до нас не дійшла і була безповоротно втрачена. До наших днів збереглися тільки Таврат (Тора), Забур (Псалми), Інджиль (Євангеліє) і Коран. Проте, зміст і значення Таврату, Забуру й Інджилю, внаслідок численних змін, скорочень, доповнень і редагувань під час передачі тексту, з покоління в покоління були спотворені. Тому найбільш вірним та актуальним священним писанням мусульмани вважають Коран.
Згідно з ісламською доктриною, Коран - це останнє слово Бога, звернене до всіх людей, мусульмани - особлива умма (наднаціональна спільнота віруючих), обрана Аллагом для останнього заповіту, а Іслам, що походить від давньої віри праотців і разом з тим містить останнє пророцтво, займає виняткове місце серед релігій світу. Можна по-різному ставитися до ісламу, але важко заперечити той факт, що в Арабському Халіфаті віротерпимості було більше, ніж у Візантії. І сьогодні до війни з іновірцями закликають лише неосвічені екстремісти, бо в Корані немає нічого про знищення людей іншої віри, а є лише заклики до опору проти тих, хто пішов з війною на мусульман.
Перші вживання слова «Кур’ан» (Коран) зафіксовані в тексті самого Корану, де це слово вживається в різних значеннях близько 70 разів, з різними епітетами, такими як «славний», «мудрий», «високошановний» тощо. Сури в Корані розташовані не в хронологічному порядку, а як вірують мусульмани, згідно з наказом Аллага. Аналізуючи текст, можна дійти висновку, що сури розташовані за приблизним принципом поступового зменшення їх обсягу.
Дослідники, що вперше знайомляться з текстом Корану, звичайно очікують знайти в ньому завершений літературний твір з єдиною композиційною схемою, подібний багатьом старозавітним та євангельським текстам, або ж щось на зразок трактату, що містить послідовний виклад віровчення Ісламу та його культової практики.
Між тим, Коран - писання унікальне, його зміст багатоплановий, а пасажі, веління й заборони, з людського погляду, розташовані хаотично. Богослови ісламу стверджують, що Богу немає потреби давати святе писання, зважаючи на побажання людей, крім того, побажання в усіх різні, а в тексті Корану присутня інша логіка - божественна.
Текст Корану треба не просто читати, його потрібно ретельно і наполегливо досліджувати, збирати, як мозаїку, уривки, розташовані в різних главах Корану, для того, щоб отримати єдину картину. Як вважають теологи ісламу, Аллаг міг би дати людям вже готову «картину», але це не відповідає цінності Писання, бо цінність його в пильному дослідженні та вивченні, коли до ясності і висновків людина має прийти сама.
Священний Коран вважається вічним і нествореним словом Бога, посланим в одкровенні пророкові Мухаммаду арабською мовою. Мусульмани вірять, що Коран надсилався протягом 23 років і останні його аяти були даровані незадовго до смерті пророка.
Точна транскрипція слова Коран з арабської мови - Аль-Кур`ан. За найбільш імовірною версією, назва Корану походить від арабського дієслова «кара`а» - «читати» і, можливо, може перекладатися як «читання вголос», «декламування». Коран складається з 114 глав, які прийнято називати сурами.
Слово «сура» в арабській мові має кілька значень: «високий ступінь, честь, стіна, шар, цегельна кладка». У сучасних виданнях Корану всі сури й аяти мають нумерацію. Ісламські теологи стверджують, що порядок поділу тексту Корану на сури й аяти встановлений Аллагом і переданий пророкові. Таким чином, усі частини Корану розташовані не довільно, а відповідно до божого побажання.
Ще за життя пророка Мухаммада його сподвижники та секретарі, обов`язком яких було запам`ятовувати та записувати Коран, повністю завчили, зафіксували його текст. Канонізація коранічного тексту відбулася в період правління халіфа Османа, коли вже після смерті Пророка його секретарі та знавці Корану, зібравшись разом, власноручно записали та ретельно перевірили канонічні екземпляри, щоб уникнути суперечок навколо Священного тексту. З того часу всі екземпляри Корану тотожні і не підлягають будь-яким змінам або редагуванню.
Багато століть мусульмани шанують і зберігають Коран, не скривджуючи священні тексти інших релігій, бо вірять, що вони містять слова Бога, які справжній віруючий зобов᾽язаний поважати. В минулому, коли відбувались війни між мусульманськими та християнськими країнами, обидві сторони не чіпали священних текстів, бо мали людську гідність та повагу до того, що свято. І здається дуже дивним, що в наш час, коли постійно йде мова про свободу совісті та релігійного вибору, Коран став об’єктом нападів, може і дійсно, як то кажуть, для людей не залишилось нічого святого. Прикро.
Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саїд Ісмагілов - для "УНІАН-Релігії"