Згідно з житієм, Мануїл, Савел та Ісмаїл були рідними братами і походили із сім'ї знатного перса-язичника. Їх мати була християнкою і виховала синів у своїй вірі.
Юнаки були хрещені пресвітером Евноїком. У зрілому віці вони були зараховані у військо гиренського царя Адамундара.
Брати були направлені до імператора Юліана для мирних переговорів у прикордонних справах.
Вони були прийняті з пошаною, але під час язичницького свята в Халкидоні відмовилися взяти в ньому участь, що викликало гнів Юліана.
Після відмови братів відректися від християнської віри вони були піддані катуванням: їх роздягли, поклали на землю і нещадно били ременями по хребту і животу.
Потім молодих людей повісили на місці для мук, високо прибивши до дерева руки і ноги, і залізними зубцями стругали все тіло.
Після мук Мануїла, Савела та Ісмаїла обезголовили. Вшанування братів-мучеників почалося відразу ж після їхньої смерті.
У 395 році імператор Феодосій Великий переніс їх мощі в Константинополь і побудував у ньому церкву на їхню честь. Константинопольський патріарх Герман, ще будучи простим ченцем, написав канон святим мученикам.
Тропар
Мученицы Твои, Господи, во страданиих своих венцы прияша нетленныя от Тебе, Бога нашего, имуще бо крепость Твою, мучителей низложиша, сокрушиша и демонов немощныя дерзости. Тех молитвами спаси души наша.
Проект "Православні свята" реалізований "УНІАН-Релігії" за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове.