Святий Венедикт був сином знатного римлянина з Нурсії. Юнаком його відправили до Риму на навчання, але не закінчивши навчання, молодий чоловік покинув місто разом з групою благочестивих людей, втікши від столичної суєти, і оселився в Аффіді, містечку в горах, розташованому неподалік від Субіако. Відомо, що в цей час преподобному Венедикту було близько двадцяти років.
З часом Венедикт зрозумів, що хоче стати відлюдником. Випадкова зустріч з ченцем Романом з монастиря, розташованого поруч із Субіако, допомогла йому. Чернець показав Венедиктові печеру біля штучного озера на річці Аніо і погодився приносити самітнику їжу.
За три роки, які Венедикт прожив у печері, він загартувався фізично і духовно. Люди почали здійснювати паломництва до печери, щоб подивитися на відлюдника, а ченці одного з навколишніх монастирів, після смерті настоятеля вмовили Венедикта очолити їхню громаду.
У святого Венедикта були занадто строгі уявлення про чернече життя, які не сподобалися громаді. У результаті він змушений був залишити монастир і повернутися в печеру після того, як його ледь не отруїли.
Поступово в преподобного склалася повна картина того, як повинно бути влаштоване чернече життя. Він розділив своїх учнів на дванадцять груп, кожна з яких підпорядковувалася своєму настоятелю, а за Венедиктом залишалося право загального нагляду.
Близько 530 року заздрість і інтриги місцевих ченців і кліру змусили Венедикта переселитися на південь, на гору Кассіно, де їм був заснований знаменитий монастир Монте-Кассіно.
За переказами, преподобний Венедикт молитвою воскресив сина селянина із сусіднього села, який приніс померлого хлопчика до монастиря.
Саме для громади Монте-Кассіно, яка поклала початок ордену, згодом названому орден бенедиктинців, преподобний Венедикт склав свій знаменитий статут, який став фундаментом всього західного чернецтва.
Помер святий в 547 році в Монте-Кассіно. В 1964 році папа Павло VI проголосив святого Венедикта покровителем Європи.
Тропар
В тебе, отче, известно спасеся еже по образу: приим бо крест, последовал еси Христу, и дея учил еси презирати убо плоть, преходит бо, прилежати же о души, вещи безсмертней. Темже и со ангелы срадуется, преподобне Венедикте, дух твой.