Преподобний Прохор Печерський родом був зі Смоленська і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі від ігумена Іоанна в одинадцятому столітті. Він був великий подвижник суворої аскези, замість хліба вживав лободу, за що отримав прізвисько "лободника". При цьому ніхто і ніколи не бачив його сумним.
За часів життя святого на Руській землі настав голод. Прохор став ще старанніше збирати лободу і готувати з неї свій "хліб". Деякі наслідували його прикладу, але не могли їсти цю їжу із-за гіркоти. Прохор роздавав свій хліб з лободи нужденним, і смак його був краще пшеничного. При цьому помітили особливість - хліб був смачним лише тоді, коли його брали з благословення преподобного. Стало це відомо ігумену й братії, і чутки про Прохора рознеслися всюди.
Через деякий час не стало в Києві солі, і від того народ сильно страждав. Тоді преподобний, зібравши золу з усіх келій, почав роздавати її всім нужденним і за його молитвами попіл ставав чистою сіллю. За підступами продавців солі, які розраховували на наживу, князь Святополк відібрав у Прохора його "запаси". Коли їх принесли на княжий двір, всі переконалися, що це - звичайний попіл. Але через три дні, коли Святополк наказав його викинути, а преподобний благословив людей брати з купи, і зола знову перетворилася на сіль.
Диво переродило жорстокого і брутального князя: він став ревним молитовником, помирився з ігуменом Печерського монастиря і дуже поважав преподобного Прохора.
Коли наблизився час смерті святого, князь поспішив до нього, залишив дружину, хоча йшла війна, - отримав його благословення і власноруч відніс тіло святого в печеру.
Після повернення, Святополк здобув перемогу над половцями.
Преподобний помер у 1107 році, і був покладений у Ближніх печерах.
Тропар
Преподобне и чудотворче, отче Прохоре, препитавый во гладе алчущия хлебом от былия и солию от пепела, напитай и нас пищею духовною, моля Христа Бога о душах наших.