До нашого часу дійшло дуже мало відомостей про життя благочестивої пари.
Боярин Кирило перебував на службі в ростовських князів, володів значним статком, але не нехтував і звичайними сільськими працями, так як жив у селі.
Жорстокий голод і монголо-татарська навала довели ростовського боярина до злиднів. Можливо, що свавільні московські намісники, які розпоряджалися в Ростові, наказали йому покинути місто, і тоді родина оселилася в селі Радонеж недалеко від церкви Різдва Христового.
Кирило і Марія були людьми добрими й богоугодними. Вони допомагали бідним і хворим, приймали мандрівників. У тамкомі дусі вони виховали і своїх дітей - Стефана, Варфоломія і Петра.
Коли Варфоломій, майбутній ігумен Радонезький, попросив у батьків благословення на чернечий шлях, вони вмовили сина доглянути іх у старості і випробувати на твердість його рішення. Син погодився, щоб не нарушати батьківської волі і зберегти отцівське благословення.
З часом дух чернецтва передався від сина і до батьків. За звичаєм тих часів, благочестиві пари, у старості приймали чернечий постриг і йшли в монастир, щоб провести залишок свого земного життя в подвигах покаяння і молитви.
Бояри Кирило і Марія прийняли постриг і оселилися в Хотьковому монастирі, який був розміщений у чотирьох кілометрах від Радонежа.
Бояри-схимники з миром відійшли до Господа не пізніше 1399 року.
Тропар
Блаженств Христовых причастницы, честнаго супружества и попечения о чадех добрый образе, праведнии Кирилле и Марие, плод благочестия, Сергия преподобнаго, нам явившии, с нимже усердно молите Господа низпослати нам дух любве и смиренномудрия, да в мире и единомыслии прославим Троицу Единосущную.