25 жовтня у Свято-Успенській Святогірській лаврі урочисто святкують пам'ять першого настоятеля стародавньої обителі - преподобного Арсенія, архімандрита Святогірського, повідомляє сайт svlavra.church.ua.
За 15 років його вмілого керівництва занепавша й майже вже усіма забута Святогірська пустинь оновилася, і головне, відродилося молитовне життя Святих Гір. Саме при цьому великому настоятелю в обителі почався безпристанний духовний підйом і Святі Гори повернули собі колишню славу ще одного духовного джерела Святої Русі.
Архімандрит Арсеній (в миру Олексій Митрофанов) народився в 1804 р. в багатій купецькій сім'ї в місті Лівни Орловської губернії. Виховання його проходило в строго релігійному напрямку.
У 1832 р. він залишив мир і вступив в Соловецький монастир, але в тому самому році перейшов до Глинської пустині, що славилася старчеством.
У 1833-1834 рр., отримавши від єпархіального начальства звільнення для поклоніння Святим місцям і благословення настоятеля, він відвідав Єрусалим, Синай і Святу Афонську Гору.
Повернувшись до Глинської пустині, Олексій цілком віддав себе в послух о. Філарету, якого почитав і любив безмежно. Для молодого послушника роки, проведені під його керівництвом, були часом опанування основами чернечого життя, завдяки яким згодом він сам став відрізнявся строгістю життя та умінням керувати іншими на шляху до спасіння.
У 1839 р. ігумен Філарет постриг його у мантію з ім'ям Арсеній, у тому самому році він був висвячений у сан ієродиякона, а в 1841 р - у сан ієромонаха.
Після кончини ігумена Філарета ієромонаха Арсенія призначили скарбником Глинської пустині, і ще більше 10 років трудився в Глинської пустині, поки не був призначений настоятелем Святогорської Успенської пустелі.
27 лютого 1844 в Петербурзі о. Арсеній був висвячений преосвященним Іліодором (Чистяковим) під ігумена. Тоді ж, за вказівкою о. Арсенія, були переведені в Харківську єпархію ті з Глинських братів, які виявили згоду перейти в Святогір'я. 21 квітня того самого року ігумен Арсеній з братією прибув до Святі гори. З цього дня чин і статут богослужіння Глинської пустині став відбуватися у Святогірській пустелі щодня та непристанно.
Однак братія опинилася в скрутних умовах: всі приміщення в монастирі були напівзруйнованими, келії сирі й тісні. Отець Арсеній відразу ж почав будівельні роботи в пустелі.
За короткий час в монастирі були побудовані настоятельский, братній, просфорницький, економічний корпуси, готель для приїжджаючих і трапезна; оновлена стародавня Успенська церква, на Святогірську скелю побудовано міцні дерев'яні криті сходи, стародавні печери в скелі очищені й зроблені доступними для прочан, в них була влаштована печерна церква в ім'я Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, оновлена стародавня печерна церква в ім'я преподобних Антонія і Феодосія Печерських, весь монастир оточений міцною кам'яною огорожею.
Як і в Глинській пустині, о. Арсеній влаштував у Святогір'ї столярну, бондарну, слюсарну, ковальну, швацьку і художню майстерні, пасіку і свічковий завод; відкрив книжкову і іконну лавки.
Невпинно трудився настоятель з ранку до вечора, керуючи усіма монастирськими роботами, але при цьому уважно стежив за внутрішнім життям братії. Строго виконуючи сам все правила церковні, о. Арсеній вимагав цього і від інших.
В обителі швидко множилася братія, зріс потік прочан, монастир почали відвідувати щедрі благодійники. За невпинну працю на благо обителі у 1850 р. о. Арсеній був зведений у сан архімандрита.
В останні роки життя архімандрит Арсеній почав влаштовувати в декількох кілометрах від Святогірської обителі пустельний скит з церквою в ім'я преподобного Арсенія Великого для ченців, що прагнуть подвизатися в безмовності, і дуже бажав, щоб в цьому скиту утвердилося суворе подвижницьке життя, як у скиту Глинської пустелі.
Однак остаточне улаштування скиту, так само як і будівництво Успенського собору та Преображенської церкви, розпочаті о. Арсенієм, були завершені вже його наступником - архімандритом Германом.
12 жовтня 1859 р. архімандрит Арсеній мирно віддав дух свій в руки Божі і був похований 15 жовтня соборно, усією вдячною до нього, їм зібраною братією.
За своїм заповітом отець Арсеній був похований у печерах Святогірської скелі. Згодом вдячна братія побудувала своїми руками нову печерну церкву в ім'я святого Алексія чоловіка Божого, на честь якого о. Арсеній був названий при святому хрещенні.