Одним з найдавніших чудотворних зображень Діви Марії вважається дана ікона Божої Матері. Перша згадка про неї відноситься до 1347 року.
Згідно з переказами, цей образ був написаний святим апостолом і євангелістом Лукою.
Ця ікона в сім’ї візантійського імператора Андроніка ІІІ Палеолога передавалася з покоління в покоління. В честь нього вона отримала другу назву – Андроніковська.
У 1347 році Андронік передав ікону в дар Монемвасійській обителі, розташованій в Мореї, як у ті часи називався півострів Пелопоннес.
Під час захоплення Візантії турками в 1821 році Монемвасія була практично повністю зруйнована. Багатовікові багатства Монемвасійського монастиря потрапили до рук яничарів, але чудотворна ікона Божої Матері уникла такої долі. Настоятель монастиря, єпископ Агапій, зумів втекти з іконою в місто Патрас.
Незадовго до смерті преподобний Агапій заповідав її своєму родичу, російському консулу. Згодом його син відіслав Андроніковську ікону з Афін в Санкт-Петербург.
У Санкт-Петербурзі святиня перебувала до 14 травня 1877 року, коли вона була перевезена в Тверську губернію в жіночий монастир, освячений на честь Казанської ікони Божої Матері.
Цей день і був призначений днем поклоніння Андроніковській іконі.
Черницям тверського монастиря вдалося зберегти ікону в неспокійні революційні та воєнні роки.
У 1984 році ікона Андроніковської Божої Матері була викрадена зі святої обителі та її місцезнаходження невідомо й донині.
Божа Матір на Андроніковській іконі зображена без Богонемовляти.
Чудотворною вона названа із-за кровоточивої рани на шиї Богородиці. За легендою рана з'явилася після спроби турецького воїна порізати ікону кинджалом, який згодом був прикріплений до ікони.
Вважалося, що ікона здатна захистити від ран і поганих людей. За благословенням до неї йшли прочани, які збиралися в далеку дорогу.
Перед Андроніковською іконою просять про влаштування сімейного життя, про дарування взаєморозуміння між подружжям, про дарування щастя батьківства і материнства.
Тропар
К Богородице прилежно ныне притецем грешнии и смиреннии, и припадем, в покаянии зовущее из глубины души: Владычице, помози, на ны милосердовавши, потщися, погибаем от множества прегрешений, не отврати Твоя рабы тщи, Тя бо едину надежду имамы.
"УНІАН-Релігії"
Проект "Православні свята" реалізується за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове.