Світла седмиця

Після Воскресіння Господь неодноразово являвся учням. При цьому Він їв, або благословляв трапезу. Про причастя, артос і про особливості тижня.

"...Поклонимся Святому Господу Иисусу, единому безгрешному. Кресту Тво­ему поклоняемся, Христе, и святое Воскресение Твое поем и славим: Ты бо еси Бог наш, разве Тебе иного не знаем, имя Твое именуем. Приидите, все вернии, поклонимся святому Христову Воскресению; се бо прииде Крестом радость все­му миру; всегда благословяще Господа, поем Воскресение Его, распятие бо пре­терпев, смертию смерть разруши".

Це церковний піснеспів постійно звучить у дні Світлої, Великодньої седмиці. Мабуть, він найбільш повно передає наші почуття в ці святкові дні: бажання вклонитися Спасителеві нашому, що страждав за нас і воскресінням Своїм зруйнував владу пекла над душами людськими.

Знову і знову ми вітаємо один одного найрадіснішими у світі словами: "Христос Воскрес!" Знову і знову чуємо відповідь, повну здійсненої великої надії: "Воістину Воскрес!"

Усю цю седмицю стоять відкритими царські врата - центральні врата вівтаря - як символ близькості і доступності для нас по милості і вільним стражданням Господа нашого Ісуса Христа Царства Небесного.

Всю цю седмицю заради великої радості немає посту в середу і п`ятницю.

Всю цю седмицю звучать над Україною дзвонові передзвони, бо, за благочестивою традицією, будь-який мирянин може, з благословення настоятеля, піднятися на дзвіницю і вдарити у дзвони.

Всю Світлу седмицю близько відкритих царських врат стоїть особливий хліб, званий артосом.

Звичай цей встановлений з апостольських часів. Відомо, що після Свого воскресіння Господь неодноразово являвся Своїм учням. При цьому Він або Сам куштував їжу, або благословляв трапезу. В очікуванні цих благодатних відвідувань, а пізніше - в їх пам`ять святі апостоли залишали незайнятим середнє місце за столом і клали перед цим місцем частину хліба, начебто Сам Господь незримо був присутній тут.

У продовження цієї традиції отці Церкви встановили у свято Воскресіння Господнього покладати в храмі хліб у спогад цих багаторазових відвідувань, а також щоб показати всім нам, що потерпілий за нас Господь є істинним Хлібом життя. У монастирях священний хліб в продовження Світлої седмиці щодня приноситься в трапезну і кладеться в її середині на особливому столі, як це було заведено у святих апостолів.

У суботу Світлої седмиці після Божественної літургії артос урочисто благословляється і читається особлива молитва на роздроблення артоса. Після цього шматочки священного хліба роздають вірянам. Потім цю святиню дають хворим або тим, хто не може бути допущений до Святого Причастя. Звичайно, артос, як і інша святиня, Богоявленська вода, жодною мірою не може замінити Святе Причастя.

Про Антипасху

У восьмий день після Пасхи, як закінчення Світлої седмиці, йде особлива урочистість, звана Антипасха, що означає в перекладі "замість Пасхи". У Антипасху оновлюється пам`ять Воскресіння Христового, бо в цей день Господь знову з`явився Своїм учням і апостолу Фомі, щоб переконати його Своїми ранами, що саме з Ним зустрічалися всі свідки Його Воскресіння. Потім каже Фомі: подай перст твой сюда и посмотри руки Мои; по­дай руку твою и вложи в ребра Мои; и не будь неверующим, но верующим. Фома сказал Ему в ответ: Господь мой и Бог мой! Иисус говорит ему: ты поверил, потому что увидел Меня; блаженны не видевшие и уверовавшие (Ин. 20: 27­29).

Тому цей день носить ще й церковне найменування Неділі про Фому або Фоминого Тижня. Але, за суттю, слова Спасителя звернені до всіх нас: ... і не будь невіруючим, але віруючим. І блаженні ті з нас, хто з чистим серцем і надією вимовляє у відповідь: Господь мій і Бог мій! Напередодні, в день суботи, закриваються царські врата. Але пасхальна радість не залишає нас: тропар "Христос воскрес" продовжує постійно звучати на всіх богослужіннях.

Про причастя на Світлій седмиці

У 66-му правилі VI Вселенського Собору сказано: «От святаго дня Воскресения Христа Бога нашего до недели новыя, во всю седмицу верные должны во святых церквах непрестанно упражняться во псалмех и пениях духовных, радуяся и торжествуя во Христе, и чтению Божественных писаний внимая и Святыми Тайнами наслаждаяся. Ибо таким образом со Христом купно воскреснем и вознесемся».

Митрополит Вострскій Тимофій (Єрусалимський Патріархат): «Що стосується причастя на Світлій седмиці, ми дотримуємося того, що тиждень, наступний за Великоднем, являє собою один пасхальний день. Так говорить сама Церква, це видно і в службах цієї седмиці. Тому наш Патріарх Феофіл благословив всім, хто дотримувався весь Великий піст до Великої суботи, на Світлій седмиці причащатися без посту. Єдине, ввечері перед причастям всім рекомендується утриматися від скоромного, від м`яса. А якщо вдень людина куштувала м`ясо і молоко, це нормально. Питання про причастя без посту в інші суцільні дні седмиці у нас залишається на розгляд духівника.

Взагалі, Єрусалимська Церква - за часте причастя. Наші парафіяни причащаються щонеділі. І це правильно. Причастя перешкоджає людині грішити. Дивіться - він у неділю причастився, і потім намагається хоча б два-три дні утримати в собі благодать. "Як, я ж прийняв у себе Христа! Я не можу Його ображати".

Потім настає середина тижня, і він пам`ятає, що в неділю піде на причастя - потрібно готуватися, постити, зберігати чистоту у справах і думках. Так формується правильне християнське життя, так ми намагаємося бути з Христом".

Високопреосвященний Георгій, архієпископ Нижегородський і Арзамаський: "Духівники Троїце-Сергієвої Лаври благословляють завжди так: пост послаблюється, але ближче до вечора перед Причастям необхідно від скоромної їжі утримуватися, і можна причащатися. Якщо відчуваєте, що ваша совість ніяковіє, потрібно піти до священика і сповідатися.

Не треба вибудовувати «автоматичне» ставлення. Буває, людина і сповідалася, та так нагрішила, що причащатися не можна, Причастя буде в суд і осуд. Тут багато що залежить від людини та її духовної зрілості. Саме тому духівники нерідко говорять, що без сповіді ми не причащаємося. Але це свідчить лише про те, що людина за своїм пристрасним станом не може надовго утримати в собі святість. І ми радимо, щоб сповідь була досить частою».

Про артос

Слово "артос" (в пер. з грец. «квасний хліб») означає загальний всім членам Церкви освячений хліб, інакше - просфора всеціла. Артос в продовження усієї Світлої седмиці займає в храмі видне місце разом з образом Воскресіння Господнього і на закінчення великодніх урочистостей роздається віруючим.

Вживання артоса починається від початку християнства. У сороковий день після воскресіння Господь Ісус Христос вознісся на небо. Учні та послідовники Христові знаходили розраду в молитовних спогадах про Господа - вони пригадували кожне Його слово, кожен крок, кожну дію. Збираючись на спільну молитву, вони згадували Таємну Вечерю і причащалися Тіла і Крові Христових. Готуючи звичайну трапезу, вони перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господу і клали на це місце хліб.

Наслідуючи апостолів, перші пастирі Церкви встановили в свято Воскресіння Христового покладати в храмі хліб як видимий вираз того, що потерпілий за нас Спаситель став нам істинним хлібом життя. На артосі зображується Воскресіння Христове або хрест, на якому видно тільки терновий вінець, але немає розп`ятого Христа - як знамення перемоги Христової над смертю. Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою і кадінням в перший день Святої Пасхи на Літургії після заамвонної молитви.

Освячений артос ставлять на солеї перед образом Спасителя, де він лежить протягом Світлої седмиці. У всі дні Світлої седмиці після закінчення Літургії з артосом урочисто відбувається хресний хід навколо храму. У суботу Світлої седмиці в кінці Літургії священик вимовляє особливу молитву, під час читання якої артос роздроблюється, а при цілування хреста роздається людям як святиня.

Частки артосу, отримані в храмі, благоговійно зберігаються віруючими як духовні ліки від хвороб і немочі. Артос вживається в особливих випадках, наприклад у хворобі, і завжди зі словами "Христос Воскрес!". Просфору і артос зберігають у святому куті біля ікон. Якщо артос чи просфора зіпсувалися, їх слід спалити самому, або віднести для цього до церкви.

Артемій Сльозкін, Севастопольське благочиння УПЦ
 

УНІАН в Google News