«Сирія: війна і віра»: "Вперше за 37 років я так щиро читав Ісусову молитву - Сам Господь, напевно, здивувався..."

Що залишається від людини, що замикає детонатор вибухівки на поясі?.. Частина III

Частина I

Частина II

…про бороди, автомобілі та інше

Окрема пісня – їхні автомобілі. Те, що, незважаючи на військову ситуацію, на дорогах Дамаска автомобільні корки – через дешеве пальне, говоримо ми у фільмі. Зауважу: автомобілів в ідеальному стані, без вм`ятин і подряпин, без іржі і тріщин можна перелічити по пальцях. І не тому, що бідно, просто відношення таке, як до звичайних возів.
На наших очах один сирієць іншому в`їхав у бампер. Та так, що половина цього бампера просто відвалилася.

Потерпілий вийшов, оглянув поломку, щось арабською поголосив хвилину, звертаючися до Неба, плюнув, сів у машину і поїхав далі. Ні тобі поліції, ні страхових. Винуватець теж поголосив – і поїхав далі. Оце – ДТП по-сирійському. Немає цього автомобільного фетишизму, як у нас. Проблеми у людей інші.

Бачили ми там повію – судячи з усього, на весь Дамаск одну. Щовечора вона приходила до готелю, а ми в цей час пили каву і ще довго міркували, хто ж вона: щодня приходить, так сумно сидить і дивиться на нас (усміхається). Так що з духовністю і культурою у сирійців все в порядку.

До слова, перед поїздкою батько Захарії нам сказав поголитися і постригтися, тому що бородаті і волохаті в Сирії – це «джихадівці», снайпер може не зрозуміти. У підсумку – ми поголилися, а батько Захарії вбрався у військову форму, яку ми купили на ринку за три копійки, пов`язав на голові арафатку, сам характерної зовнішності з чорною бородою. Через те, що він все знімав на айфон, у тому числі й військові об`єкти, і через його вигляд, бо від ваххабітів його можна було відрізнити тільки за ланцюжком із хрестиком на шиї, нас, як мінімум, тричі зупиняли.

У солдатів відбирало мову при вигляді батька Захарії, а ще, помічаючи професійну камеру, – взагалі без розмов. Поки ми не покажемо документи, дозвіл на зйомки, а ще скажемо «Украіні», тоді тільки нас відпускали (усміхається).

Потім іще говорить перед поїздкою нам батюшка, мовляв, там війна, жерти нічого. Набрали ми рибної консерви, яка, до речі, і каталася з нами туди-назад. Виявилося, що у Сирії їжі достатньо. Справа в тому, що економіка Сирії практично не залежна від імпорту, у них замкнутий цикл промисловості – свої оливки, пшениця, легка, важка промисловість.

Це дає їм можливість автономно триматися. Але в районах, захоплених бойовиками, – голод. Не тому, що немає продуктів, а тому, що туди неможливо нічого завезти. Просто беруть на змор. А в цілому в країні є продовольство. Звісно, інфляція, економіка надірвана, але я бачив працюючі крани з вікна готелю – щось будується. Триває війна, але життя йде, і дай Боже їм протриматися!

... про страх

Після прямого ефіру нас прийняв у себе голова парламенту Мухаммед Джихад аль-Ляхам. Ми ще прощалися з паном аль-Ляхамом, а наш колега, продюсер Вітя Флоров узяв камеру і сказав, що чекатиме в мікроавтобусі, який стояв під стінами парламенту. А це – державної ваги об`єкт, охороняється по периметру снайперами.

До слова сказати, Вітя Флоров – один з найбільш дисциплінованих співробітників «Інтера». Пунктуальний до педантизму, на будь-які зйомки мінімум за 3 хвилини до початку приходить. Утілення дисципліни, на відміну від мене. І коли я виявив, що цієї людини немає на місці, відразу насторожився. Він техніку склав – і розчинився. Ми до охоронців парламенту – чи не бачили, куди пішла наша людина. Охоронці камери спостереження перевірили – немає нашого ніде.

Я починаю сивіти. Уперше за 37 років так щиро читав Ісусову молитву й «Отче наш». «Господи, помилуй!» – Сам Господь, напевно, здивувався. Якби мене пов`язали, я б не хвилювався так, але у мене була відповідальність за групу, плюс – переді мною відразу виникли очі вагітної дружини Віті, яка зовсім не фонтанувала радістю, проводжаючи нас до Сирії: «Що за авантюри, Молчанов? Це ж не жарти, це війна».

Минає півгодини, година, півтори. Віті – немає. До нас вийшов генерал охорони парламенту: «Не хвилюйтеся – тут воша не проскочить. Якщо через 2 години він не повернеться, всі іноземці Дамаска будуть перед вами». А людини все немає. Тут іде до нас сирійський солдат з бейджем: «Ваш?» Я від радості навіть ляснув його по плечу, а він такий величезний, як скеля, ніколи ще таких не бачив (усміхається). Не заздрю його кривдникам.

Парламент

У нас із собою була камера GoPro – така маленька цифрова камера для авто, Вітя вирішив познімати «лайф» – людей, вітрини, заодно перевірити, як знімає камера. З цією «лабудою», без документів він пішов по вулицях. Природно, пильні сирійські солдати побачили іноземця з девайсом, і вже через 30 секунд Вітя був затриманий до з`ясування особи та обставин.

Але ніхто з солдатів не знав англійської мови – це була розмова глухого зі сліпим. Півгодини вони бігали шукали USB-шнур, щоб подивитися, що там наш Вітя назнімав, потім Вітя намагався на пальцях пояснити: журналіст, Україна, парламент, бейдж «Преса». Мало що, міг бути «зв`язковим» і знімати, де розташовані блокпости, щоб завдати удару, тож сирійські солдати вчинили абсолютно правильно. Але подивившися відзняте, побачили, що там інформація (люди, кафе, магазини), не являє для них цінності. Тут під`їхав їхній «головний», в`їхав на англійській, у чому справа, і взяв бейдж перевірити, чи наша людина.

Похорон

Християнська сім`я переживає горе

Ніколи ще такого хвилювання і страху не переживав. Причому, це ж сталося вже після ефіру на місцевому телеканалі. Нас знали в обличчя всі «гаврики», запросто могли під`їхати і заштовхнути в авто, як це робили не раз. Ось наша перекладачка Анхар Кочнєва, ви чули, зараз викрадена, і за неї вимагають викуп. До речі, ми з нею зустрічалися в Дамаску, але вже в останні дні нашого перебування.

Тому я ніколи не стояв біля проїжджої частини, не повертався спиною, забігав швидко в мікроавтобус, щоб не було можливості контакту ...

Те, що залишається від людини, котра замикає детонатор вибухівки на власному поясі. Фото Анхар Кочнєвої

...про приїзд додому

Відчуття, яке неможливо передати, – жодного блокпоста по дорозі з Борисполя до Києва. Жодного кулемета. Жодної перевірки документів. Яке щастя!

У нас якраз була «предвиборча» в розпалі, скрізь висіли білборди з нашими кандидатами. Якщо раніше я був залучений в ці політичні процеси, цікавився, обговорював розвиток ситуації, то зараз усе це мені здавалося «дитячим лепетом на галявинці». Янукович, не Янукович – люди всі живі, ніякої стрілянини, ось що!

Приїхав у будинок, почитав стрічку новин: миле, чудове наше болото, як добре, що немає жодного зведення про загиблих ... Дуже, дуже не хочеться, аби у нас щось подібне було. Не дай Бог!

Дамаск

*** Не дай Бог. Здається, останнім часом ми перестали по-справжньому цінувати мир і спокій. Забули приказку «лише б не було війни», яку часто чули від наших бабусь і дідусів. Уважаємо, що хліб у булочній, вода в крані, струм у розетці, ліки в аптеці і міліціонер на перехресті – це якась даність, непорушний порядок речей, який неможливо змінити. Ні, сей порядок дуже крихкий. Його дуже легко зруйнувати і дуже важко знову знайти.

А сказав великий антифашист Юліус Фучик: «Люди, я любив вас. Будьте пильні!». Будемо ж пильні! Чи не веде хто підкоп під нашу щасливе, мирне життя? Адже всесвітня мережа буквально захлинається від пропаганди ненависті і розпусти. Професійні палії війни продадуть ненависть на будь-який смак.

Одному скажуть: «убий свого брата, він неправильно Аллахові молиться», іншому: «убий свого брата, він на демонстрацію неправильний портрет тягає», третьому: «убий свого брата, він не тією мовою говорить». Всує згадуються страшні слова – «розкол у суспільстві», «громадянська війна» ... Багато хто повторює ці слова, не вникаючи у їхній зміст. У цих словах – артилерійська канонада і плач дитини, що стоїть на обгорілих руїнах. Будьте пильні, бережіть мир.

Ольга Мамона - для "УНІАН-Релігії"

Фото з архіву Юрія Молчанова і протоієрея Захарії Керстюка
 

УНІАН в Google News