Візит Патріарха Кирила: автокефалія і борщ з пампушками

11:00, 05 серпня 2009
Свята
63 0

Про Любов

28 числа на Літургії у Києво-Печерській Лаврі, відразу після читання Євангелія, Патріарх виголосив проповідь. Про справжню любов, і про те, що без неї не побудувати ані держави, ані сім`ї, ані свого власного життя. А ще про те, що така любов вимагає деколи жертвувати собою ради тих, кого любиш. Істини трохи збиті, але проблема в тому, що вони вічні, а ми вічно про них забуваємося.

– Давайте помолимося, щоб у нас були сили любити по-справжньому. Любити всіх, у тому числі і наших ворогів, – сказав Святійший.

Потім замовк. На мить стало чути мегафонні прокляття, які звучали на невеликому мітингу за стінами Лаври, але ненадовго, тому що люди почали аплодувати. Аплодисменти були не "довгі і тривалі", а короткі і щирі.

Загалом, від патріаршого візиту кожен одержав, що хотів. Одні помолилися, інші покричали в мегафон, треті з`ясували питання, що хвилювало «жовту» пресу, про те чи годували Патріарха в Лаврі борщем з пампушками, четверті вгледіли на руці Патріарха годинник Breguet і зраділи, що тепер можна ігнорувати його слова про небезпеки суспільства споживання.

А що одержав і досяг сам Патріарх? Зараз вже можна твердо сказати: його візит дійсно був у першу чергу пастирським, і саме тому мав сильні політичні наслідки.

Видимі підсумки

“Пастирська аполітичність” насправді помітна з першого погляду. Досить сказати, що візит Предстоятеля РПЦ до України цього разу значно відрізнявся від торішнього візиту його попередника, що проходив в абсолютно іншій атмосфері напруженості між Церквами і українською політичною елітою. Не було тепер ні сотень тисяч людей на Хрещатику, ні інших гучних акцій – все пройшло куди більш камерно.

Але в той же час на Літургію у Києво-Печерській Лаврі прийшло за приблизними підрахунками близько 20 тисяч осіб – не так багато як на торішній рок-концерт, але таки чимало для спільної молитви в сучасному мегаполісі. А що ще дивніше, так це те, що хоча УПЦ КП і вдалося зібрати досить значну “альтернативну хресну ходу” приблизно в 10 тисяч осіб, але охочих піти висловити прямий протест проти візиту Патріарха Кирила знайшлося небагато. Прихожани канонічної і неканонічної церковних структур в основному молилися, причому окремо, не звертаючи уваги один на одного, роль же активних “противників візиту” взяли на себе не представники тієї чи іншої конфесії, а саме політики.

УНП, УНА–УНСО та інші цього навіть не приховували, виставляючи на перший план партійну, а не релігійну приналежність. Саме вони кричали в мегафони, розгортали деколи відверто хамські плакати на кшталт "Кирило, забирай своє рило". І незважаючи на те, що було їх досить небагато (наприклад, в аеропорту мітинг УНП набрав осіб 300, а біля Лаври і телеканалу “Інтер” збиралося не більше сотні людей), всіляко шуміли, привертаючи до себе увагу преси.

Одні намагаються молитися Богові, інші мріють використовувати Бога у власних цілях. Питання лише в тому – чи дійсно потрібна цим людям автономна Церква в Україні, чи нинішня ситуація для них вигідніша, тому що дозволяє одержувати додаткові очки в політичних іграх?

Якщо вони дійсно за єдину Церкву без розколів, вони очевидно підходять не з того боку. Можливо, виною тому головна проблема будь-якого світського суспільства, у тому числі й українського: нерідко, вирішуючи щось за Церкву люди навіть приблизно не розуміють її внутрішнього устрою, не розуміють, що цінне, а що ні для віруючої людини.

Нарешті не розуміють, що долю Церкви все одно вирішать віруючі, завжди здатні “проголосувати ногами”, а зовсім не люди у високих кабінетах.

Неполітична дипломатія

І ось на тлі цього Патріарх Кирил звертається до третьої сили, що існує в Україні, і яку нерідко ігнорують інші. Це суспільство, тобто народ.

Звичайним “розборкам” по лінії держава-політпозиція–Церква, Патріарх віддає перевагу вибудовуванню нової і куди важливішої лінії: суспільство–Церква. Ідеям, що розділяють людей, він намагається протиставити те, що їх об`єднує.

Він говорить про Бога, але в той же час намагається говорити про Нього в контексті нинішньої реальності, звертаючись до проблем сучасного суспільства і сучасних людей. Біля пам`ятника жертвам Голодомору він згадує про свою рідну сім`ю, виводячи проблему зі сфери загальних роздумів, на рівень реальної людської трагедії. На зустрічі з учнями духовних шкіл він міркує про проблему священства і його віддалення від парафіян. В ефірі “Інтера” він говорить в першу чергу про речі, що зачіпають весь народ, а не тільки його політичну верхівку.

І нарешті, велику частину часу він приділяє молитві і проповідям, у яких говорить про любов, прощення і рівність людей. Про те, що потрібно прагнути любити ворогів і молитися за них, як би важко це не було. Старатися над силу стати тим, ким Христос велів ставати всім нам.

Але саме це і працює на політичні завдання, пом`якшуючи надзвичайно напружену обстановку у відносинах між канонічною Церквою і неканонічними її уламками. Сам факт того, що Патріарх прагне глибше зрозуміти ситуацію, змінює ставлення до нього самого. Люди бачать, що це приїхав не черговий московський політик, який прагне зробити собі піар на непростих відносинах двох країн, а людина, для якої Україна, Білорусія, Росія та інші країни, де присутня його Церква, рівні, однаково йому дорогі. В усіх цих країнах віруючі нічим не відрізняються один від одного. Всі мають право бачити свого пастиря, говорити і молитися з ним, задавати йому питання, які їх хвилюють.

Всі чомусь чекають від візиту Патріарха до України якихось чудесних змін у церковному, а то й у суспільному житті, а тому  чекають відповідно і різких кроків – мовляв, рубайте, Ваше Святійшество, з плеча, чого чекати?

Але рубанням з плеча нічого не вирішиш. У Церкві не буває таких рішень, і навіть якщо сьогодні спробувати хай і з подачі Московської Патріархії оголосити автокефалію, сотні тисяч не приймуть її своїм серцем, також як багато хто не приймає сьогодні її відсутності. Тобто об`єднання знову обернеться розколом і єдиної Церкві знову не вийде.

Патріарх чинить інакше: він прагне показати своє ставлення до України, прагне зміцнити церковний авторитет, пояснити що таке Церква і самому зрозуміти всі тонкощі української ситуації.

Ніхто ніде не говорив, що проблема подолання розколу і питання автокефалії ніколи не стануть головною темою патріаршого візиту. Але це очевидно буде не перший, а швидше за все і не другий приїзд Патріарха до України. На такі гострі розмови Патріарх Кирил зважиться лише, підготувавши підгрунтя, на якому ніхто з учасників діалогу не ризикуватиме «послизнутися».

Інвестиція в майбутнє

Чи міг Патріарх вчинити інакше? Певна річ. Якби політик і дипломат такого рівня, як він, бажав би якихось бонусів особисто для себе, він би безумовно повів усе абсолютно інакше.

Достатньо було би підтримати радикальних противників розколу, зробити низку антиукраїнських заяв, сильніше вбити клин у поточну ситуацію – і готово: нині практично незалежна від Москви УПЦ МП втратила б парафіян, значну частину впливу і, відповідно, цю саму незалежність. Патріархія б навпаки одержала частку впливу і церковних доходів в Україні, а заразом увійшла б до популярного нині політичного тренду противників нинішньої української влади, що також принесло б і доходи, і преференції. Власне саме цим шляхом ведуть свій політбізнес і благополучно рухаються у владу багато радикальних політиків.

Але Патріарх вчинив інакше. Він інвестує в майбутнє, і це зайвий раз підтверджує, що “лікування” розколу дійсно є основною його метою, нехай навіть досягнути її вдасться дуже не скоро, можливо навіть не за його життя. До цієї мети він йде не дбаючи ані про можливі хвилинні вигоди, ані про власний «імідж».

За одне це йому, напевно, варто сказати спасибі.

Олексій СОКОЛОВ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter