Чи може людина жити без духовності? Може, але з великими труднощами, в стані деградації та з ризиком самознищення.
Мотивації кожної людини мають ускладнюватися протягом всього життя так, щоб мотивації дорослої людини в принципі не були зрозумілими цій же людині в її дитинстві — тільки тоді можна говорити про якусь подобу духовності в житті людини.
Людина, що не здатна вибудовувати свою життєву перспективу, мотивувати себе щодо осмислених норм, переосмисляти притаманні їй мотивації та створювати собі нові мотивації, втрачає сенс життя, втрачає позитивні мотивації власного розвитку. Така ситуація в житті людини називається духовною кризою.
В ситуації духовної кризи людина зазвичай деградує, впадає в депресію і навіть закінчує життя самогубством.
Не кожна людина здатна сама вибудовувати свою життєву перспективу з врахуванням духовного змісту. Саме тому в суспільстві мають бути особливі духовні люди, які здатні робити це і допомагати іншим людям. Коли духовних людей в суспільстві стає критично мало, людям у відчаї нема до кого звернутися.
Зверніть увагу, духовна порада немає нічого спільного з психоаналізом чи якимись тренінгами. В кращому разі, в ситуації духовної кризи можна поговорити зі своїм духівником. Але без належної релігійної практики така розмова мало що дасть.
Чи може жити ціла країна без духовного суверенітету, без духовного простору, без духовності? Звичайно, може, але в історичній перспективі недовго.
Народ, який вміє тільки запозичувати чужі фундаментальні еталони, зразки, норми та чужі фундаментальні системи мотивацій, не може ніколи бути вільним. Рано чи пізно він або завойовується, або погоджується на добровільне рабство, або зникає.
Україна, здобувши політичний суверенітет, так і не спромоглася здобути ані економічний, ані, тим більше, духовний суверенітет. Причому духовний суверенітет з точки зору перспектив країни є визначальним.
Якщо країна має духовний суверенітет, зберігає та відтворює власний духовний простір — навіть втрати економічного чи політичного суверенітету їй не страшні, бо з часом ці суверенітети відтворяться.
Відтак справжній націоналізм — це не економічний і не політичний суверенітет, коли державність визначає націю, це не ті релігія та мораль, які беруться тільки з традиції.
Націю визначає духовна спільнота, яка має духовний суверенітет, за будь-яких умов зберігає та відтворює духовний простір, доброзичливо ставиться до духовних людей та забезпечує духовність усіх сфер життя в процесі перетворень фундаментального рівня.
Якщо це не так, то маємо не націю, а співжиття громадян, хата яких скраю, і вони в будь-який момент готові або інтегруватися цілою країною куди завгодно — в Європу чи в Росію, — або емігрувати поодинці самостійно.
Яка духовна ситуація в Україні сьогодні?
Духовний простір знищено в науці. Самостійно українська наука вже не може відважитися на фундаментальні перетворення. Без духотворних зусиль ззовні науки її чекає загнивання та перетворення на труп.
Духовний простір знищено в мистецтві. Перервався зв’язок поколінь, і молоді не в змозі вийти на духовну позицію самостійно, хоча деякі з них і намагаються.
Духовний простір постійно звужується всередині релігії. Багатосотлітнє ігнорування необхідності своєї Реформації призвело до жалюгідної ситуації, яку конфлікт між конфесіями тільки погіршує.
Духовність швидкими темпами втрачається в мові. Не встигаючи освоювати в нових словах нові явища та нові уявлення і тим самим будучи неспроможною розширювати свою синонімічну потужність, українська мова не витримує конкуренції з іншими мовами, наповнюється суржиком та прямими запозиченнями і мертвіє.
Духовний простір не відтворюється в освіті. Запозичуючи чужі теорії, концепти, освітні практики та підходи всередині мотивацій споживацтва, продукуємо духовних калік з інтерпретативним мисленням і обмеженими творчими здібностями.
Політика втратила духовні орієнтири і зайнята телеімітаціями. З часу отримання незалежності в Україні не зроблено жодного перетворення фундаментального рівня в жодній сфері життя. Українство зазнає пригнічення духу і стає бездуховним.
Прямим і недвозначним наслідком прогресуючої бездуховності країни може бути втрата нею спочатку економічної, а потім і політичної незалежності. Як можна цьому протидіяти?
Що таке духовна стратегія та духовні мотивації?
Давайте подумки проведемо експеримент. Уявіть собі, що в цій країні з’явилася книга, музичний твір чи наукове дослідження світового рівня. Уявіть, що саме на нашій землі з’явилася нова релігія чи ідеологія, яка здобула світове поширення.
Уявіть, що ми змогли прийняти колективне рішення про фундаментальні перетворення в політиці — наприклад, структурну реформу, яка створює економічний суверенітет, управлінську реформу, яка швидко долає корупцію, інноваційну Конституцію на нових принципах державного устрою, яка стала зразком для інших країн.
Уявіть собі, що ми створили свою освіту з новою освітньою практикою, яка продукує принципово нові мислительні компетенції, яких нема більше ніде в світі.
Уявіть, що Україна здобула таки духовний суверенітет і в неї з’явилося майбутнє як у незалежної країни.
Які можливості є для здійснення цього?
Прихід месії чи авторитарного лідера? Месії ніколи не з’являються в духовному вакуумі. Ми, чесно кажучи, до цього не готові. Месію тут розіпнуть ще до його першої проповіді. Авторитарний лідер не зможе навіть під страхом смерті змусити духовних рабів до фундаментальних перетворень.
Фізичне знищення всього правлячого класу задля звільнення місця новому? А новий буде кращий? Звідки ж він візьметься? Наслідки таких дій в історичному плані завжди негативні. І в нашому випадку вони поставлять хрест на незалежності країни.
Мирне відсторонення від влади всього правлячого класу або його духовне очищення? Але хіба мирно вони всі можуть піти? Чи хто з них готовий до катарсису?
Інтеграція в Європу, як цього бажають наші нездарі-політики? Не здобувши духовний суверенітет, інтегруватися в будь-яку спільноту — Європу чи Росію — це означає погоджуватися на ще більше духовне рабство.
Перечекати декілька років, поки ситуація не зміниться? Але у нас немає цих декількох років. Бездуховність наростатиме дуже стрімко, приймати позитивні рішення фундаментального рівня з кожним роком буде дедалі важче.
Духовна стратегія це особлива стратегія розвитку — не економічного, соціального чи культурного, а розвитку на глибинному рівні, в самих фундаментальних засадах — персонального і суспільного. Духовна стратегія говорить не про користь для України чи добробут для українців, а про благо та духовний розвиток для України.
Духовна стратегія України полягає у створенні особливої якості, яка вже давно відсутня в цій країні, — здатності до тривалого колективного перетворення фундаментального рівня без запозичень, на власних засадах.
Духовна стратегія неможлива з позиції держави — тільки з позиції суспільства. Тобто це не якась державна програма чи стратегія — це нова релігія чи ідеологія, нова мова, нова наука, нове мистецтво. Саме такий рівень духотворної дії нам необхідний.
Отже сьогодні йдеться лише про одну річ — десь, в якому-небудь місці в країні має з’явитися духовна позиція, яка може стати основою створення духовного простору та здобуття духовного суверенітету.
Духовна позиція можлива в процесі будь-якої діяльності, в будь-який час життя, в будь-якій ситуації. Духовну позицію може зайняти будь-хто, його минуле життя не важливе.
Спокусі яких мотивацій протистоїть духовність?
Духовність і влада. Є дуже небагато людей в історії, які маючи владу, намагалися діяти духовним чином. У такому розумінні духовність - це концептуальна влада, яка дуже рідко поєднується з владою політичною.
Духовність та популярність. Сьогодні в полі зору засобів масової інформації перебувають політики, і хоча деякі з них і культурні, але зазвичай вони є морально та інтелектуально убогі.
Відтак духовний простір взагалі не може формуватися в засобах масової інформації. Духовний простір — явище непублічне, немасове. Духовність пов’язана зі славою, а не з популярністю. Слава - це відомість за славні діла, а не здобута через часту присутність у публічному просторі популярність.
Духовна слава жорстко протиставлена славі мирській.
Духовність і гроші. Самі по собі гроші не є ні добрими, ні злими. І тільки неврівноважене духовним покликом збагачення є в жорсткій опозиції до духовності.
Попит на духовність реалізується в доброчинності багатія — здебільшого вона носить формальний характер, який надзвичайно рідко ними усвідомлюється.
Якщо доброчинність багатія не створює та/чи не підтримує духовний суверенітет країни, не слугує збереженню та розвитку духовності власної країни (а не культури як такої), не спрямована на підтримку духовних людей власної країни (а не просто людей науки чи мистецтва), то це щось інше, а не доброчинність — наприклад, реклама чи вигідне вкладення коштів в предмети культури.
Навіть підтримка багатіями талановитих дітей в ситуації бездуховності є ламанням їх доль, бо їх таланти нікому не будуть потрібні.
Зрештою, окрім влади, грошей та популярності, існують духовні мотивації, які завжди можуть бути обрані будь-якою людиною. Духовні мотивації не обов’язково пов’язані з аскетизмом релігійного ґатунку чи з відмовою від інших мотивацій. Духовні мотивації, коли вони є, мають властивість домінувати серед інших.
