Майбутня свята народилася в сім'ї рязанських дворян Тяпкіних в 1721 році. Коли маленькій Дарії було два роки, її батьки відвідали святі місця Троїце-Сергієвої лаври і зупинилися у Вознесенському монастирі в стариці Порфірії, бабусі преподобної, яка незадовго до того вирішила присвятити залишок свого життя Богові.
За наполяганням Порфірії Дарія залишилася в неї і перебувала в стінах монастиря до дев'яти років. Порфирія старанно виховувала онуку, прищеплюючи їй християнські чесноти: смирення, послух, любов до ближнього. Зрештою, коли батьки забрали доньку в сім'ю, Досифея не змогла ужитися з комфортом дворянського життя. Переселенню в батьківський будинок Дарія була зовсім не рада. До шістнадцяти років вона зберігала в сім'ї подвижницький дух: спала на дошці, ніколи не ходила на бали та інші світські заходи, не вживала їжу, яку їй пропонували, а харчувалася набагато скромніше.
Зрештою, під загрозою видачі заміж їй довелося втекти з дому, і в шістнадцять років вона пішла в Москву в пошуках монастирського притулку. Коли Дарія зрозуміла, що сховатися від пошуків батьків їй буде важко, вона купила чоловічий одяг і прийшла в Троїце-Сергієву лавру, видавши себе за збіглого селянина Досифея. Закони тих часів могли дозволити настоятелю прийняти такого юнака до братії тільки з дозволу Синоду або імператора. Тим не менш, Досифея залишили для несіння послуху.
Три роки тривало таке перебування подвижника в монастирі, однак батьки Дарії, які продовжували її шукати до того часу, заїхавши одного разу у святу лавру, ще здалеку помітили Досифея і організували з ним зустріч. Упізнавши, що на нього чекають рідні, Досифей не став чекати викриття і негайно попрямував до Києва. У Києво-Печерській лаврі Досифея не прийняли. Тоді подвижник пішов у передмістя під назвою Китаєво і, викопавши в горі печеру, за прикладом преподобного отця Антонія, почав справу спасіння. Харчувався Досифей хлібом, водою і травою і ніколи не тримав у печерній келії вогню. Чернечий постриг Досифей отримав раптово.
В 1744 році імператриця Єлизавета відвідала Київ і, дізнавшись про подвижника, побажала відвідати його особисто. Вона прийшла в його келію, спілкувалася з ним, а дізнавшись про те, що Досифей ще не пострижений, дозволила прийняття в чернецтво своїм розпорядженням і особисто була присутня при таїнстві. Досифей став рясофорным ченцем Києво-Печерської лаври. Надалі Досифея, не залишаючи самітництва, взяла на себе подвиг старецтва і юродства заради Христа.
Також Досифей благословив у 1776 році двадцятидворічного Прохора Мошніна (Серафима Саровського) на справу спасіння в Саровській обителі. Трудився старець на Китаєвій горі і в лаврі на Дальніх печерах. Перед смертю старець вийшов із затвору і слізно попросив у всіх пробачення. Проживши від народження 55 років, Досифей преставився на молитві 25 вересня 1776 року в день пам'яті Сергія Радонезького.
Таємниця була розкрита, коли рідна сестра Дарії глянула на портрет старця Досифея на надгробку і впізнала свою зниклу сестру. Тоді всі зрозуміли, що старець Досифей не хто інший, як дівчина. Стали зрозумілими багато дивних фактів з біографії святої. Прославлення преподобної відбулося в 1993 році.
Мощі преподобної Досифеї приховані з північної сторони парафіяльної Свято-Троїцької церкви на території Китаївської пустині. У печерному храмі Собору Пресвятої Богородиці, побудованому на місці подвигів Досифеї та інших подвижників, обладнана «келія Досифеї», де кожен може вшанувати пам'ять преподобної.
Тропар
Иже Духом Святым издетска Христу обручена была еси, и, сокрывши себе от мира в подобии мужестем, пещерное затворение сладостно восприяла еси. Молися о нас, Досифея славная, Жениху твоему, да избавит нас от мрака греховного и спасет души наша.
