Святитель Кирило походив зі знатної й благочестивої християнської сім'ї. Він вивчив світські науки, у тому числі й філософію, але найбільше прагнув придбати знання Святого Письма та істин християнської віри.
В юності св. Кирило вступив у скит святого Макарія в Нітрійській горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385-412 рр.) Висвятив його в сан диякона, зарахував до клиру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.
По смерті патріарха Феофіла св. Кирило одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви. Видаляючи із середовища своєї пастви ворогів святої віри - іудеїв та язичників, св. Кирило дбав також про затвердження своєї пастви у вірі та благочесті.
Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилися в боротьбі з Несторієм, обурилившого своєю єрессю Церкву.
Святитель Кирило писав увещевательні послання до Несторія , листи імператору Феодосію Молодшому, папі Целестину I і в різні монастирі, спростовуючи думки Несторія та викладаючи справжнє християнське вчення про втілення Сина Божого.
На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 р. в місті Ефесі, святитель Кирило був головою. Помер святитель у 444 р.
Преподобний Кирило Білоєзерський (в миру Косьма) народився в Москві від благочестивих батьків. Прийняв чернецтво в Симоновому монастирі, своїми подвигами здобув повагу всієї братії.
У 1390 р. братія Симоновський обителі прохала преподобного Кирила бути їхнім ігуменом. Численні відвідувачі, які приходили до ігумена за настановами та благословенням, дуже бентежили преподобного Кирила, який уникав слави людської. Він скоро склав із себе сан ігумена і став простим ченцем.
Шукаючи досконалого усамітнення й безмовності, преподобний Кирило за чудесною вказівкою Богоматері віддалився на берег Білого озера (Вологодська область) де в глухий лісовій гущавині почав вести життя самітника. До нього почали стікатися ревнителі безмовності, і святий старець зрозумів, що час його безмовності закінчився. У 1397 р. він побудував храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Коли число братії збільшилося, преподобний дав для обителі статут співжиття, який освячував прикладом свого життя.
У церкві ніхто не смів розмовляти, ніхто не повинен був виходити з неї до закінчення служби, до святого Євангелія підходили за старшинством. За трапезу сідали кожен на своє місце, у трапезній була тиша.
З трапезної кожен мовчки йшов до своєї келії. Гроші зберігалися в монастирській скарбниці, ні в кого не було ніякої власності. Келії не замикались, і в них, крім ікон та книг, нічого не тримали. Господь нагородив Свого угодника даром прозорливості та зцілень. Одного разу забракло вина для Божественної Літургії, преподобний Кирило звелів принести до нього порожню посудину, яка раптово виявилася повною вина. Під час голоду преподобний Кирило роздавав хліб усім нужденним, і він не закінчувався, незважаючи на те, що зазвичай запасів ледве вистачало для братії.
Одного разу преподобний приборкав бурю на озері. Своє останнє богослужіння преподобний здійснив у день Святої Трійці. Заповівши братії зберігати любов між собою, преподобний Кирило блаженно спочив на 90 році свого життя 9 червня 1427 р.
Преподобний Кирило любив духовне просвітництво і прищепив цю любов своїм учням. За описом 1635 р., в монастирі значилося понад двох тисяч книг, серед них 16 «чудотворця Кирила».
Чудовими зразками духовного наставництва, керівництва, любові, миролюбності та розради, що дійшли до нас, є три послання преподобного до руських князів.
