Вознесіння належить до свят, що не має сталого числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні після Пасхи.
На 40-й день після Пасхи Ісус Христос востаннє промовив своїм учням: «Мир вам!», а потім дав останню настанову: «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам; і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку», про що розповідається у Святому Письмі.
Подія Вознесіння Господнього докладно описується в Євангелії від Луки і Діяннях святих апостолів, а також коротко в Євангелії від Марка.
Вознесіння Господнє - день, коли Христос вознісся на Небо і сів «праворуч Отця». Після Свого воскресіння, Господь з’являвся своїм учням, розмовляв з ними та повчав їх, звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.
Близькість і постійне перебування апостолів з Господом у період Його земного життя, спричинили після Вознесіння Христа розгублення Його учнів. Але з’явилися ангели, які повідомили, що Ісус, який вознісся, таким самим чином знову повернеться на землю. Так було виголошено пророцтво про друге пришестя Христа.
У віросповідних формулах I-II століть про Вознесіння Господнє говориться як про одну з основних подій земного служіння Ісуса Христа. У більшості древніх символів віри ця подія згадується слідом за Воскресінням. Між тим, у церковних джерелах перших трьох століть немає жодної згадки про окреме святкування цієї події.
Відомий церковний письменник ІІІ ст. Ориген не згадує про нього у 8-й книзі свого твору «Проти Цельсія», де приводить християнські свята. Існує думка, що до ІІІ століття це свято відзначали разом зі святом Зішестя Святого Духа. Не мало воно і сьогоднішньої назви «Вознесіння», а називалось «сороковим днем після Пасхи». У IV столітті Вознесіння Господнє вже стає загальновідомим. Історик Сократ називає його «всенародним святом». Про Вознесіння згадують святителі Іоанн Златоуст та Григорій Ниський, Лев Великий і багато інших.
У IV ст. цариця Єлена поставила храм на честь цього свята на Єлеонській горі - на місці, звідки вознісся Христос на небо. Джерела V століття виділяють Вознесіння Господнє в окреме свято — на сороковий день після Великодня, що повинно було підкреслити благодатну роль Святого Духа у спасінні.
У народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. Відомий етнограф Василь Скуратівський з цього приводу пише: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися - бо в храмах ховають плащаницю».
