Преподобний Мартиніан з вісімнадцяти років оселився в пустелі, недалеко міста Кесарії Палестинської, де пробув у подвигах і безмовності 25 років.
Одного разу жінка на ім'я Зоя посперечалася зі знайомими, що спокусить святого Мартиніана. Вона прийшла до нього вночі під виглядом мандрівниці, просячи ночівлі. Святий впустив її, бо погода була погана.
Гостя переодяглася в дорогий одяг і стала спокушати подвижника. Тоді святий вийшов з келії, запалив багаття і став босими ногами на палаючі вугілля. Він говорив при цьому: "Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти будеш терпіти вічний вогонь, приготований тобі дияволом?"
Жінка, уражена цим видовищем, розкаялася і просила святого наставити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона вирушила до Віфлеєму, у монастир святої Павли, де в суворих подвигах прожила 12 років до своєї блаженної кончини.
Зцілившись від опіків, святий Мартиніан втік на безлюдний скелястий остров, прожив під відкритим небом кілька років, харчуючись їжею, яку йому час від часу привозив один корабельний тесля, а преподобний плів для нього кошики.
Одного разу під час сильної бурі розбився корабель і до острова, де жив святий Мартиніан, хвилі принесли на уламках корабля дівчину на ім’я Фотинія. Святий Мартініан допоміг їй вибратися на острів.
Дівчина залишилася жити на острові, а преподобний кинувся в море і поплив. Два дельфіни винесли його на сушу.
Одного разу, прийшовши в Афіни, святий захворів і, відчуваючи наближення смерті, увійшов у храм, ліг на підлогу, покликав єпископа і попросив поховати його. Це сталося близько 422 року.
Блаженна Фотинія провела в самоті на острові шість років, а потім віддала Богові душу.
