Праведний Яків Боровицький, Новгородський чудотворець, ще, коли був юнаком, прийняв на себе суворий подвиг юродства, добровільного божевілля заради Христа. Більше про його життя нічого не відомо. Господь прославив його вже після смерті.
В 1540 році, на третій день Великодня, до села Боровичі, у Новгородській області, по річці Ості проти течії припливла велика крижина, на якій стояла труна, точніше дубова колода, без кришки, а в ній лежало тіло юнака.
Боячись відповідальності, селяни жердинами відштовхнули крижину до середини річки, але вона повернулася до берега. Так повторювалося тричі. Вночі старійшинам села явився уві сні юнак, бачений ними на крижині, і сказав: "Я такий самий християнин, як і ви. Не женіть мене. Моє ім'я Яків, я отримав ім'я на честь святого Якова, брата Господнього". Мощі святого отрока були спочатку поміщені в каплиці, а в 1544 році перенесені у Святодухівський храм. Тоді ж йому було встановлено святкування.
Господь, прославляючи Свого угодника, дарував мощам святого Якова цілющу силу. Полієлейне святкування встановлено з 1572 року.
У 1657 році патріарх Никон перевіз частинку мощей святого на Валдай, в Іверську обитель.
Тропар
Божественною благодатию просветився, и по смерти даруеши исцеление притекающим к тебе, премудре Иакове: темже и мы ныне чтим честных мощей пренесение, веселяще вкупе души и телеса. Тем вси вопием: слава Давшему ти крепость! Слава Венчавшему тя! Слава Действующему тобою всем исцеления!
