Святитель Інокентій походив з волинських дворян, які в XVII столітті переселилися в Чернігівську губернію. Тут і народився Інокентій в 1680 році.
Юнак навчався він у Київській Духовній Академії, після закінчення якої, він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі.
У 1710 році ієромонах Інокентій став викладачем у Московській слов'яно-греко-латинській академії, а через дев'ять років, як найбільш освічений інок, став соборним ієромонахом корабля «Самсон», що стояв у Ревелі.
Потім Інокентій отримав посаду обер-ієромонаха флоту у фінському місті Або, де він керував духовенством, яке служило на кораблях, а в 1721 році він став намісником Олександро-Невської Лаври.
У 1718 році помер духівник православної громади в Китаї, і Святійший Синод на його місце назначив ієромонаха Інокентія. У той час у Китаї вже успішно діяла католицька місія, якій співчував богдихан Кансі.
Коли Синод повідомив імператора Петра I про обрання ієромонаха Інокентія для поїдки до Китаю в сані єпископа, государ постановив: «В архієреї висвятити його, але краще без титулу міст ... щоб єзуїти лиха не завдали йому».
В 1721 році ієромонах Інокентій у присутності імператора був хіротонісований в єпископа, і через кілька днів він в якості місіонера в супроводі невеликого складу духовенства і церковних співаків виїхав у напрямку до Іркутська.
У місто він приїхва тільки через рік. Тим часом китайський уряд відмовив у візі «духовній особі і великому панові» Інокентію, і він змушений був влаштуватися в Троїцькому Селенгинському монастирі біля китайського кордону. Становище єпископа Інокентія було вкрай тяжким, і він просив допомоги в Синоду.
У кінці серпня 1727 року Синод призначив святителя Інокентія єпископом Іркутським і Нерчинським. Близькість китайського кордону, обширність і малонаселеність єпархії, велика кількість різних народів: бурятів, монголів та інших, неосвічених вірою Христовою, бездоріжжя і бідність, робило душпастирські труди святителя особливо важкими. За недогляд сенату і імператриці Катерини I святитель не отримував платні до самої смерті і терпів крайню бідність у всьому. У таких умовах, на мізерні кошти іркутського Вознесенського монастиря, утримувалися дві школи, відкриті при ньому: російська і монгольська.
Святитель Інокентій дбав про облаштування цих шкіл, підбір вчителів для них, забезпечення учнів книгами, одягом та продовольством. Він працював над влаштуванням єпархії і зміцненням її духовного життя.
При святителяі Інокентії було розпочато будівництво кам'яного храму у Вознесенському монастирі, замість дерев'яного. Однак святитель не відрізнявся міцним здоров'ям. Під впливом суворого клімату і негараздів він упокоївся 27 листопада 1731 року у віці 50 років.
Його поховали у Вознесенському монастирі в п'яти кілометрах від Іркутська на річці Ангарі.
У 1764 році під час ремонту монастирської Тихвинської церкви відкрили його останки.
У 1801 році під час царювання імператора Павла I Руська Церква зарахувала святителя Інокентія до лику святих.
Тропар
Светильниче Церкве пресветлый, озаривый лучами доброт твоих страну сию, и исцеленьми многими притекающих к тебе с верою Бога прославивый, молим тя, святителю Иннокентие, ограждай молитвами твоими град сей от всех бед и печали.
"УНІАН-Релігії"
Проект "Православні свята" реалізується за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове.
