За повідомленням Радіо Ватикан, 25 травня Папа Франциск та Вселенський Константинопольський Патріарх Варфоломій І, зустрічаючись у Єрусалимі, підписали Спільну декларацію наступного змісту:
1. Як і наші шановані попередники Папа Павло VI і Вселенський Патріарх Атенагорас зустрічалися тут у Єрусалимі п’ятдесят років тому, також і ми, Папа Франциск та Вартоломей, Вселенський Патріарх, вирішили зустрітися на Святій Землі, «де наш спільний Відкупитель Господь Ісус жив, навчав, помер, воскрес і вознісся на небо, звідки послав Святого Духа на Церкву, яка народжувалася» (Спільне комюніке Папи Павло VI і Патріарха Атенагораса, оприлюднене після зустрічі 6 січня 1964 р.). Ця наша зустріч, чергове побачення єпископів Церков Риму і Константинополя, заснованих двома братами-апостолами Петром та Андрієм, є для нам джерелом великої духовної радості й дає нам нагоду призадуматися над глибиною та природою існуючих між нами зв’язків, що є плодом шляху, сповненого благодаті, під час якого Господь провадить нас, починаючи від того благословенного дня п’ятдесятирічної давності.
2. Наша сьогоднішня братня зустріч є новим, необхідним кроком на шляху до єдності, до якої нас може привести лише Святий Дух: до сопричастя у законних відмінностях. З живою вдячністю згадуємо кроки, які Господь уже дозволив нам здійснити. Обійми, якими тут, у Єрусалимі, обмінялися Папа Павло VI і Вселенський Патріарх Атенагорас, після багатьох століть мовчанки, приготували шлях до жесту надзвичайної ваги – усунення із пам’яті та з Церкви рішень про взаємні екскомуніки з 1054 року. Продовження цього стали візитами в осідках Риму та Константинополя, часті листовні контакти, і, згодом, рішення святої пам’яті Папи Івана Павла ІІ та Патріарха Дімітроса розпочати богословський діалог істини між католиками і православними. Протягом цих років Бог, джерело всього миру та любові, навчив нас сприймати одні одних, як членів тієї самої християнської родини, відданої одному Господеві і Спасителеві Ісусові Христові, та любити одні одних. Таким чином, ми можемо ісповідувати нашу віру в те саме Христове Євангеліє, як воно було отримане від апостолів, виражене та передане нам Вселенськими Соборами та Отцями Церкви. Повністю усвідомлюючи те, що ми ще не досягли мети повного сопричастя, сьогодні ще раз підтверджуємо наше зобов’язання і далі разом прямувати до єдності, про яку Господь Ісус молив Отця: «Щоб усі були одно» (Ів 17,21).
3. Добре усвідомлюючи, що ця єдність виражається у любові до Бога і до ближнього, прагнемо того дня, коли, нарешті, разом візьмемо участь у Євхаристійному бенкеті. На нас, як на християнах, спочиває обов’язок приготуватися до отримання цього дару Євхаристійного сопричастя, відповідно до повчань святого Іринея Ліонського, через визнавання однієї віри, постійну молитву, внутрішнє навернення, оновлення життя та братерський діалог (Adversus haereses, IV,18,5. PG 7, 1028). Досягнувши ту мету, до якої ми спрямовуємо наші сподівання, ми виявимо перед світом Божу любов і, таким чином, будемо визнані справжніми учнями Ісуса Христа (пор. Ів 13,35).
4. Для осягнення цієї мети фундаментальний внесок у шукання повного сопричастя між католиками та православними вносить богословський діалог, який веде Міжнародна змішана комісія. Під час періоду Папів Івана Павла ІІ та Венедикта XVI і Патріарха Димітріоса, поступ, здійснений нашими богословськими зустрічами, був вагомим. Сьогодні бажаємо висловити нашу високу оцінку отриманим результатам, як також зусиллям, які тепер здійснюються. Мова не йде про виключно теоретичну дію, але про практикування в істині та любові, яке вимагає дедалі глибшого пізнавання взаємних традицій, щоб їх зрозуміти і від них вчитися. Тому, ще раз стверджуємо, що богословський діалог не займається пошуком мінімального спільного богословського знаменника для досягнення компромісу, але ґрунтується, радше, на поглибленні цілісної істини, яку Христос дарував Своїй Церкви, і яку ми, спонукувані Святим Духом, не перестаємо старатись якомога краще пізнавати. Отож, спільно стверджуємо, що наша вірність Господеві вимагає братньої зустрічі та справжнього діалогу. Цей спільний пошук не віддаляє від істини, а, швидше, через обмін дарами, під проводом Святого Духа приведе нас до повноти істини (пор. Ів 16,13).
5. Хоч ми ще перебуваємо на шляху до повного сопричастя, вже від тепер ми маємо обов’язок давати спільне свідчення Божої любові до всіх, співпрацюючи на служінні людству, особливо в тому, що стосується захисту гідності людської особи на кожному етапі її життя й святості сім’ї, що ґрунтується на подружжі, поширення миру та спільного добра, відповіді на злидні, які не перестають бичувати наш світ. Визнаємо, що слід постійно боротися з голодом, бідністю, неписьменністю, несправедливим розподілом благ. Нашим обов’язком є докладати зусилля для того, щоб спільно будувати справедливе та гуманне суспільство, в якому ніхто не почуватиметься виключеним чи відкиненим.
6. Ми глибоко переконані, що майбутнє людського роду залежить також від того, як ми, в мудрий та сповнений любові спосіб, справедливо та чесно зуміємо захистити дар творіння, ввірений нам Богом. Тому з жалем визнаємо несправедливе визискування нашої планети, що є гріхом перед Божими очима. Ще раз підтверджуємо нашу відповідальність та обов’язок зростати у почуттях покори й поміркованості, щоб усі відчули необхідність шанувати створіння та дбайливо його охороняти. Разом стверджуємо спільне зобов’язання пробуджувати сумління стосовно охорони сотвореного світу, звертаємося із закликом до всіх людей доброї волі шукати таких способів життя, щоб було якомога менше марнотратства та якомога більше поміркованості, виявляючи якнайменше захланності і якнайбільше великодушності для того, щоб захистити Божий світ та добро Його люду.
7. Крім того існує невідкладна потреба ефективної та зобов’язуючої співпраці між християнами з метою повсюди забезпечити право прилюдно виражати свою віру та зустрічати справедливе ставлення, сприяючи внескові, який християнство не перестає давати у сучасні суспільство та культуру. У зв’язку з цим закликаємо всіх християн підтримувати автентичний діалог з юдаїзмом, ісламом та іншими релігійними традиціями. Байдужість та взаємне незнання можуть привести лише до недовір’я, і, на жаль, навіть до конфлікту.
8. Із цього Святого Міста Єрусалиму прагнемо висловити нашу глибоку стурбованість становищем християн на Близькому Сході та їхнім правом залишатися повноправними громадянами своєї батьківщини. Звертаємо сповнену довіри молитву до Всемогутнього і Милосердного Бога за мир у Святій Землі та на всьому Близькому Сході. Особливо молимось за Церкви Єгипту, Сирії та Іраку, які зазнали великих страждань задля недавніх події. Заохочуємо всі сторони, незалежно від їхніх релігійних переконань, до дальшої праці над примиренням та справедливим визнанням прав народів. Ми глибоко переконані в тому, що не зброя, а діалог, прощення та примирення є єдиними засобами, якими можна досягти мир.
9. В історичному контексті, позначеному насильством, байдужістю та егоїзмом, дуже багато людей відчувають сьогодні втрату орієнтації. Саме спільним свідченням доброї новини Євангелія ми можемо допомогти людині нашого часу віднайти дорогу, яка приведе її до істини, справедливості та миру. В єдності намірів та пам’ятаючи приклад, поданий п’ятдесят років тому у Єрусалимі Папою Павлом VI і Патріархом Атенагорасом, звертаємось із закликом до християн, до віруючих кожної релігійної традиції, і до всіх людей доброї волі визнати невідкладність теперішнього моменту, що кличе нас шукати примирення та єдності людського роду, в повній пошані до законних відмінностей, для добра всього людства та майбутніх поколінь.
10. Проводячи це наше спільне паломництво до місця, де наш єдиний і той самий Господь Ісус Христос був розп’ятий, похований і воскрес, смиренно ввіряємо заступництву Пресвятої Вседіви Марії майбутні кроки нашого шляху до повної єдності та ввіряємо ввесь людський рід безмежній Божій любові.
«Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир!» (Чис 6,25-26).
Єрусалим, 25 травня 2014
Франциск Вартоломей І
