2010-2011: погляд церковних експертів

Свої думки запропонували прес-секретар УПЦ КП єпископ Євстратій (Зоря) та прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко.

Свої думки щодо минулого, 2010-го, і нового, 2011-го років запропонували прес-секретар Київської Патріархії єпископ Євстратій (Зоря) та прес-секретар Предстоятеля Української Православної Церкви (Московський Патріархат) протоієрей Георгій Коваленко.

1. Які найбільш значущі події релігійного характеру в Україні Ви можете назвати за підсумками 2010 року?
2. Цього року відбулася зміна політичної влади України. Які, на Ваш погляд, упущення і досягнення старої і нової влади на релігійному полі?
3. Виходячи з цього, які прогнози і перспективи Ви можете дати на майбутній, а може, і наступні роки?

Єпископ Васильківський Євстратій (Зоря), вікарій Київської єпархії, голова Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії, прес-секретар УПЦ КП

1. Загалом міг би охарактеризувати 2010 р. як рік випробувань. Україна загалом і Церкви в Україні зокрема проходять екзамен на зрілість.

Власне в Україні не сталося скільки-небудь значних подій у церковному житті, які можна було би назвати «подією року».

Думаю, що головною подією я міг би назвати те, чого не сталося, а саме – у 2010 р. не було логічного продовження діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ, який розпочався у жовтні 2009 р. На цей діалог і в Церквах, і в суспільстві покладалися великі сподівання, але події, які мали місце після зустрічі робочих груп на початку жовтня 2009 р. – відкликання архімандрита Кирила (Говоруна) в Москву, витримана у дусі «холодної війни» заява Синоду УПЦ, явний спротив діалогу з боку орієнтованих на Московську патріархію ієрархів в Україні при погано прихованій підтримці такої лінії їхньої поведінки з боку самої патріархії, кількаразове відкладання і, зрештою, перенесення на невизначений час другого засідання робочих груп – всі ці події показали, що УПЦ не самостійна у веденні діалогу і не готова до його продовження.

Друга «подія року, яка не відбулась» – це те «швидке повернення розкольників до канонічної Церкви», про яке після інавгурації нового Президента говорив патріарх Кирил та його оточення. Там покладали – і покладають – великі сподівання на нову владу, помилково вважаючи, що основа Київського Патріархату – в підтримці Президентів, без якої він повинен сам собою (чи зі сторонньою допомогою) розвалитися. Рік завершився – а, незважаючи на значні зусилля, від Київського Патріархату вдалося відірвати лише кілька осіб. Переконаний, що Москва буде й надалі працювати в тому ж напрямку, але вже очевидно, що її «білц-кріг» провалився.

Третя «подія, яка не відбулася» – це неприйняття в Україні концепції «русского мира», оголошеної патріархом Кирилом. Всі намагання просунути цю концепцію в Україні, особливо в церковній сфері, викликають лише спротив. Патріарх Кирил не може зрозуміти, чому така струнка і гарна концепція, яка «на ура» йде в Москві – в Україні не працює. І не зрозуміє, тому що він так досі й не вірить, що Україна – не Росія.

Якщо ж говорити про Київський Патріархат, то для нас подією року я би назвав багатотисячне святкування Хрещення Київської Руси. Заходи, що відбулися у столиці, показали суспільну підтримку Помісної Церкви. Важливим етапом у житті Церкви став і Архієрейський Собор, який прийняв два документи – «Соборне слово», яке стало логічним продовженням Історико-канонічної декларації 2007 р., та «Послання до пастирів» – документ, який ставить доволі гострі питання сучасного церковного і пастирського життя та пропонує відповіді на них.

2. Досягнень «старої» влади було кілька. Найголовніше – це недопущення гострого конфлікту між конфесіями, в першу чергу – між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом. Навпаки, саме зусилля влади так чи інакше вплинули на Церкви та сприяли початку діалогу між ними. Друге досягнення – це внесення суспільно-важливого питання православної церковної єдності до переліку головних тем для обговорення в Україні. Суспільство поступово стало розуміти, що церковне розділення в нашій країні – щось значно більше, ніж «повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем». А головна помилка «старої влади» – безсистемність та вторинність дій у церковній сфері. Було велике бажання – але не існувало розуміння того, як досягти бажаного, не враховувалися всі реалії.

Головна помилка «нової» влади – спроба копіювати російську модель державно-церковних відносин, не враховуючи того, що в Росії одна головна християнська конфесія, а в Україні – три. Демонстративне одержавлення УПЦ на фоні ігнорування Київського Патріархату та УГКЦ матиме лише короткостроковий ефект, але в більш тривалій перспективі принесе шкоду і владі, і УПЦ. Бо не можна безкінечно ігнорувати реалії, живучи у вигаданому світі за вигаданими правилами. Зараз УПЦ отримує від влади певні «бонуси», але їй доведеться за них платити так само, як платить РПЦ – втратою довіри суспільства. Адже визнав патріарх Кирил, що з владою у РПЦ не вирішених питань немає, а от із суспільством є серйозні проблеми – воно не розуміє дій Церкви.

Інша помилка влади – повторення того, що робилося у 1994-95 рр., коли були системні намагання влади зруйнувати Київський Патріархат. Зараз теж є спроби втягнути органи влади у «боротьбу з розколом», при чому спроби ці йдуть від Москви. Нічого доброго для України це не принесе.

А якщо говорити про позитив – добре, що влада хоча б декларує рівне ставлення до конфесій. На пряме і відкрите порушення закону там йти не готові. Тому є надія, що здоровий глузд переможе.

3. Перспективи на наступний рік – не дуже втішні, якщо дивитися зі світської точки зору, але з духовної – швидше корисні.

Суспільство далі складатиме іспит на зрілість, на вміння відстоювати свої інтереси, не піддаватися маніпуляціям. Цей же іспит складатимуть і Церкви. Залишається надія на те, що влада розпочне діалог з іншими конфесіями, а не тільки з Московським Патріархатом, що знизить градус напруги в церковному середовищі. Якщо ж такого діалогу не відбудеться – до нього все одно штовхатиме логіка життя. Бо, зрештою, лише Церква залишається вічною.

З боку Москви триватимуть пошуки тих, кого би можна було виманити з Київського Патріархату. Але, як і раніше, поява таких діячів ніякої користі МП не принесе.

Що стосується УПЦ (МП) – триватимуть невідворотні розмірковування над тим «хто буде після…». Логіка цих міркувань буде визначати вчинки і Московської патріархії, і тих, хто представляє всі групи УПЦ (МП) нашій державі. Тому і ця Церква складатиме іспит на зрілість – чи є вона справді самостійною, чи її самостійність є лише слова на папері.

В цілому – у 2011 році випробування триватимуть: чия справа з соломи, а чия – із металу дорогоцінного.

Протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви (Московський Патріархат), прес-секретар Предстоятеля УПЦ

1. Найбільш значущою подією 2010 року для українського Православія, безумовно, став початок будівництва Кафдерального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. У 2010 році Україну відвідала Віфлеємська ікона Божої Матері зі Святої Землі, а також головна святиня Руської Зарубіжної Церкви - ікона Божої Матері "Курська-Корінна" і ікона Божої Матері "Умілєніє", яка була келейною іконою преподобного Серафима Саровського. У 2010 році вже вдруге відбулася Пасхальна хорова асамблея і вперше на Майдані Незалежності було організовано і проведено благодійний різдвяний ярмарок "Три мішечки. Від Миколая до Різдва". А весь 2010 рік пройшов як рік святкування 75-річчя нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

2. Церква завжди готова до конструктивної співпраці з будь-якою владою, заради служіння ближнім. На Богослужбове життя Церкви зміна влади не впливає. Церква молиться за владу за кожним богослужінням. Представники влади, якщо вони є віруючими, приходять на церковні служби та просять Церкву молитися за них.

Старій владі ми вдячні за припинення діяльності казино та гральних автоматів, за вирішення на рівні законів та розпоряджень Кабміну питань, пов’язаних з життям парафій та монастирів тощо. Найбільшою помилкою старої влади я вважаю спроби вирішити питання розділень між православними в Україні за допомогою сценаріїв, написаних нецерковними людьми і без врахування церковних канонів і традицій. Але Господь все перевертає на краще і, завдяки старанням української влади, Київ став місцем зустрічі Константинопольського і Московського Патріархів та їх спільного служіння.

Новій владі і безпосередньо Президенту представники різних конфесій і, безумовно, Українська Православна Церква, вдячні за те, що він припинив постатеїстичну чиновничу практику відвідин богослужінь різних конфесій і Церков. Тепер ми бачимо, як і скрізь в цивілізованому світі, що державні посадовці моляться за богослужінням в храмах тих Церков, до яких належать. А державну політику щодо релігій проводять згідно Конституції та Закону про свободу совісті.

3. Христос і вчора, і сьогодні і завжди один і той же. І в Церкви служіння не змінюється: ми служимо Богу і людям. Виходячи з цього, і з тих можливостей, що нам буде давати Господь, Церква і буде здійснювати своє служіння. Продовжиться будівництво Кафедрального собору і Духовно-просвітницького центру УПЦ. Будуть проводитися конференції, фестивалі та ярмарки. Церква буде проводити просвітницьке та соціальне служіння. Сподіваємося, що Церква і Держава будуть об’єднувати зусилля задля служіння людям та підвищення рівня суспільної моралі.

Релігія в Україні

УНІАН в Google News