Відбувся 37-ий З’їзд Генеральних секретарів Єпископських Конференцій Європи (прес-реліз)

12:06, 16 липня 2009
Діалог
9 0

Прес-служба РЄКЄ

З 9 по 13 липня 2009 року Генеральні секретарі Єпископських Конференцій Європи зустрілися в Реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії УГКЦ у Львові-Брюховичах. Були представлені 27 країн: Албанія, Австрія, Білорусь, Хорватія, Франція, Німеччина, Англія та Уельс, Ірландія, Італія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Чеська Республіка, Румунія, Росія, Міжнародна Єпископська Конференція Свв. Кирила та Методія (Сербія, Македонія та Чорногорія), Шотландія, Словенія, Іспанія, Швейцарія, Туреччина, Угорщина, Україна (УГКЦ та РКЦ). Цей щорічний з’їзд відбувся за сприяння Ради Єпископських Конференцій Європи (РЄКЄ) та на спільне запрошення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви та Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні. Також був присутній на зустрічі Архиєпископ Іван Юркович, Апостольський Нунцій в Україні.

Католицька Церква в Україні

Зустріч розпочалася презентацією Католицької Церкви в Україні. Єпископська колегіальність є представлена тут двома інституціями, обоє з яких є членами ССЕЕ: Синодом Єпископів Української Греко-Католицької Церкви та Єпископською Конференцією Римо-Католицької Церкви в Україні.

Традиція приписує апостолові Андрієві першу проповідь для племен, які жили на території сучасної України. Знаним є те, що в ІХ столітті свв. Кирило і Методій проповідували Євангелію в Кримському регіоні. Возз’єднання Візантійської Церкви з Римською Католицькою Церквою датується 1596 роком, що є знаним як Берестейська унія. Через свідчення найвищих представників цих двох інституцій, Блаженнішого Любомира (УГКЦ) та Митрополита Архиєпископа Мєчислава Мокшицького (РКЦ в Україні), Генеральним секретарям було представлено багато розпочатих заходів, які є свідченням відродження християнства та особливо Католицької Церкви в Україні. Це сталося після років переслідування комуністичним режимом, під час яких на заслання вивозили тисячі священиків, монахів, монахинь і мирян. Багато з них мучеництвом засвідчили вірність своїй Церкві. Всупереч всім намаганням заморити голодом, репресувати та закрити структури Греко-Католицької Церкви, віра українського народу вижила. Сьогодні, коли Церква активно відбудовується (зводяться нові храми та інші церковні будівлі, так як конфіскована власність ще повністю не є поверненою), нові виклики видніються на горизонті, особливо ті, які відносяться до міграційного феномену, і тому вони потребують нової відповіді – відповіді, яка є в синергії з іншими Католицькими Церквами на континенті.

Священик: його життя та місія

Генеральні секретарі радісно сприйняли проголошення Папою Венедиктом XVI Священичого Року, як привілейовану можливість для Церкви зосередитися в особливий спосіб над покликанням, життям, духовністю та служінням священиків. Учасники зробили свій внесок до цих важливих аспектів священичого служіння, наголосивши на особливостях та проблемах, з якими стикається священик сьогодення.

Після короткої презентації діяльності Європейської служби покликань (European Vocations Service (EVS)), Комісією «Покликань» ССЕЕ, за посередництвом о. д-ра Ференца Янки, Заступника генерального секретаря ССЕЕ, було наголошено на потребі роздумати над покликанням священика на рівні Європи. «Є необхідним, – зауважив о. Янка, – щоб священики передавали Слово, яке відкрито закликає до священства зі сміливістю». Для о. Мануеля Моружау, Генерального секретаря Португальської Єпископської Конференції, «священик є іменником, а не прикметником» і «визначення священика не є функцією чи завданням, яке він виконує». Це священство не є «особистим самоуправлінням» або роботою, професією чи ремеслом, але покликанням та місією, які походять від Христа через Його Церкву. Священик є «людиною, яка спеціалізується в Бозі», щоб служити людям 24 години на добу. Він експерт в мистецтві зустрічі з Богом. Саме тому він є покликаним бути автентичним шукачем Бога та користати з Євхаристії як свого найвищого ступеня самореалізації. На думку о. Пола Конроя, Генерального секретаря Шотландської Єпископської Конференції, ми часто говоримо про кризу покликань щодо священства та віри, проте ми також повинні пам’ятати, що криза існує у всьому західному суспільстві. І можливо саме ця криза має найбільший вплив на інших. Отець Конрой продовжує, кажучи, що спад покликань до священства бере свій початок від кризи в родинах, які вже не є місцем, де покликання ростуть та дозрівають. Можливо відповідь на цю проблему потрібно шукати в «життєвому свідченні самих священиків». Отець Вєкослав Гузяк, Генеральний секретар Хорватської Єпископської Конференції, зазначив, що священиче сопричастя черпає своє життя та приклад із Пресвятої Трійці. Подібно до відношення в Пресвятій Трійці, священик є перш за все покликаний мати відношення в сопричасті зі своїм єпископом, зі своїми співбратами у священстві і на кінець зі спільнотою. Священик бо є «співпрацівником єпископа, а не службовцем». В часі, коли наше суспільство виглядає розділеним та не виявляє багатьох об’єднуючих чинників, цінностей та свідчення, є спокуса думати, що також «намагання до сопричастя, можливо, здається не на своєму місці, так як вони не може бути виміряне кількісними результатами». Ось чому, згідно зі словами о. Гузяка, одним з головних завдань священика є бути «творцем єдності» серед довірених йому спільнот.

Caritas in veritate

Отцеві єзуїту Гансу Лангендорферу, Генеральному секретареві Єпископської Конференції Німеччини, було доручено представити нову енцикліку Папи Венедикта XVI «Любов у правді». Отець єзуїт висвітлив три пріоритети, що знаходяться в новому документі: центральне місце людини, суспільний вимір економіки і тема глобалізації та взаємозалежність поліцентрів.

Дуже важливим, хоч і не новим у суспільному вченні Церкви є те, що Святіший Отець хотів ще раз підтвердити в цьому документі центральне місце людини, оскільки теперішнє суспільно-економічно-культурне середовище в останні роки радикально змінилося. «У світі економіки та політики охоче говориться про техніку, про програму, про те, як врятувати банки чи розвивати деякі особливі галузі економіки, – сказав о. Лангендорфер. – І хоча всі ці питання є важливими, не завжди ясно, яке є основне питання: чому все це?»

Для Святішого Отця відповідь чітка: центральною орієнтацією повинен бути пошук спільного добра та цілісний розвиток людської особи. Економіка та ринок потребують етики для свого правильного функціонування, етики, близької до (людської) особи. В цьому сенсі християнська релігія може справді зробити свій внесок в розвиток народів, за умови, що Бог матиме місце також і в громадській сфері.

Суспільний вимір економіки, який Папа описує – це вимір, що не терпить винятків і похибок. Кожна людина має право брати участь у світі ринку і праці. І це особливо важливо в цей час, в якому ми стаємо свідками переоцінювання «державної влади» (24). Тому необхідно мати державу відкриту для більшої участі громадянського суспільства. Передусім профспілок, підкреслює о. Лангендорфер, особливо для охорони систем соціального та професійного захисту, а також інших суспільних інстанцій, як Церква. З цією економічно-фінансовою кризою, ми зрозуміли, як ринок не може розраховувати лише на себе, але «мусить зачерпнути моральну енергію від інший суб’єктів», тому що суспільне питання економіки, нерегульованого розвитку техніки, стає також антропологічним питанням. Сам розвиток народів не може бути відокремлений від поваги до життя, релігійної свободи, захисту прав працівника…

Третій пріоритет, висвітлений о. Лангендорфером, – це розвиток глобалізованого та поліцентричного світу. «Все більше глобалізоване суспільство робить нас близькими, – стверджує Папа, – але не робить нас братами». Енцикліка підкреслює, наскільки необхідно переосмислити розвиток у глобальних та взаємозалежних термінах. Найперше, економічна реконструкція не повинна стосуватися лише країн з розвинутою промисловістю; європейська економіка не може не звертати увагу на Африку чи Азію. Тим більше, глобалізація повинна стати інструментом інтеграції бідних країн. Отже, глобалізації потрібна орієнтація, звернена на особу та на спільноту і відкрита до трансценденції.

У дискусії, що відбулася після презентації, секретарі висловили свою високу оцінку цьому документові, охарактеризувавши його «Енциклікою суспільного богослов’я» та за ясність, з якою Святіший Отець зумів визначити невідкладні питання сьогодення і в той же час ще раз підкреслити основну думку суспільного вчення Церкви: центральне місце людини. Він це робить вільно і є відкритим до поглиблення. Папа не висловлює поспішних суджень, але проводить справжнє і властиве осмислення небезпек і ризиків безконтрольного розвитку економіки. Потрібно пам’ятати, що ця енцикліка не звертається виключно до промислово розвинутих країн, а звернена до всіх людей і всіх народів. І енцикліка не є збіркою технічних вирішень, а поясненням «місії істини, яку треба сповнити» (9). Секретарі оцінюють цей документ, як спробу Церкви організувати власну думку і відкрити дискусію на тему суспільного розвитку, яка в кінцевому рахунку є темою суспільної любові. З цією енциклікою, оптимістичною і в той же час реалістичною, Папа мав відвагу закликати до змін у способі думання про людину. Тепер енцикліка поручена всім християнам і особливо єпископським конференціям в Європі та світі, щоб вони розпочали процес осмислення на місцевому рівні.

Актуальні теми: евтаназія, церква і засоби масової інформації, Світовий день молоді 2001

У Європі поширюються феномени, які через антропологічну модель, яка є далекою від культури життя і природної моделі сім’ї ранять гідність людської особи та хвилюють Церкву. Учасники були поінформовані головно про «справу Елуани Енгларо», що призвела до інтенсивної дискусії стосовно евтаназії. Інша справа, подана до уваги секретарів – це справа англійських католицьких сиротинців, змушених вести процес усиновлення також для гомосексуальних пар. Їхня відмова призвела до закриття їхніх агентств.

Ця зустріч була також нагодою, щоб обговорити стосунки Церкви і засобів масової інформації. Церква все більше відчуває необхідність дбати про стосунки з засобами масової інформації зі свідомістю, що треба зростати у професійності в, часом, надзвичайно неприхильному середовищі. Вкінці, учасники були поінформовані про приготування до наступного Світового Дня молоді у Мадриді (2011 р.).

Служба CCEE та COMECE

Генеральні секретарі єпископських конференцій Європи були поінформовані про теперішню діяльність CCEE та їхніх окремих комісій та про їхню діяльність на 2010 рік. Зі свого боку Генеральний секретар COMECE о. Пйотр Мазуркевич прокоментував результати останніх голосувань до європейського парламенту.

Церква в Європі підтримує і слідкує з увагою за процесом об’єднання Європи, яке несе з собою розвиток і мир, але яке має перед собою важливі питання стосовно певних вартостей, які представники Євросоюзу через європейське законодавство досі старалися поширювати в деяких країнах, особливо стосовно виховання, ролі релігії, життя та сім’ї, які є ризиком для самого бачення людської особи.

Дні зустрічі були збагачені хвилинами молитви та богослужіннями з місцевими громадами: у п’ятницю, 10 липня, в латинській катедрі Успіння та в неділю, 12 липня, в греко-католицькому соборі св. Юра. Користуючись нагодою бути разом у свято св. Венедикта, покровителя Європи, секретарі молилися за Європу та підписали і вислали лист подяки Папі Венедикту XVI за його енцикліку та привітання з його іменинами. Вкінці, у неділю, 12 липня, в післяобідній час секретарі зустрілися з Міським головою Львова.

Зустріч 2010 року відбудеться в Римі з 10 до 13 червня.

Прес-служба Ради Єпископських Конференцій Європи

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter