Отець Андрій Нагірняк: Великий піст – час милосердя

Відповідальний за соціальне служіння в УГКЦ отець Андрій Нагірняк розповів у чому суть Великого посту і які Церква проводить великопісні акції.

Відповідальний за соціальне служіння в Українській Греко-Католицькій Церкві отець Андрій Нагірняк розповів у чому суть Великого посту і які Греко-Католицька Церква проводить великопісні акції.

Отче Андрію, ми зараз перебуваємо в періоді Великого посту. І в багатьох людей піст полягає практично в тому, аби не їсти скоромну їжу. Чи вистачає тільки цього для справжнього посту?

Насправді Великий піст – це не є лише обмеження своїх тілесних бажань, потреб, яким ми показуємо, що вміємо володіти ними. Але піст включає також поглиблену увагу до інших двох частин, крім посту як такого, – до молитви та милостині. Під час посту молитви є значно більші, значно триваліші. Також – до милостині.

Навіть у богослужбових текстах, які співаються під час посту, йдеться про ці три елементи. В одній з стихир сказано: «Постивши тілесно, розпочнімо й піст духовний, розв’яжімо всякий союз неправди... Даймо голодним хліб, а бездомним притулок, щоб удостоїтися нам великої ласки в Христа Бога».

Тож, справжній піст – стриманість у їжі, активність у молитві та в ділах милосердя.

За вашими спостереженнями, на практиці збільшується активність у доброчинності?

Так, звісно! Ця активність збільшується ще напередодні посту. Перед постом ми маємо неділю М`ясопусну, яку ще називають неділею Про страшний суд. Євангеліє, яке звучить тієї неділі, фактично, спонукає, щоб ми зосередилися на ділах милосердя і таким чином виявили нашу віру. Суть Євангелія – Господь відділятиме одних людей від інших за тим, чи вони чинили діла милосердя: нагодували голодного, напоїли спраглого, відвідали хворого. І ті, які цього не зробили, будуть засуджені. Христос каже: «Те, що ви не зробили одному з братів своїх менших – те ви мені не зробили».

Наша віра вимагає вияву в ділах. Якщо ми віримо в Христа, то очі нашої віри мають допомогти нам побачити Його в нашому ближньому й спонукати нас до певних діл. І для віруючої людини це є водночас особливим благословенням. Бо ми, допомагаючи потребуючій людині, маємо нагоду зустрітися з самим Христом. Ми шукаємо зустрічі з Богом, і тут Христос нам чітко каже: ви можете зустрітися зі мною, якщо будете чинити діла милосердя.

На богослужіннях про це згадується також ще й словами : «Полюбімо, браття, милостиню, бо вона поєднана з постом, вибавляє людину від смерті. Їй немає рівні й вона достатня, щоб спасти душі наші».

Цей акцент звучить під час проповідей на літургіях, в богослужбових текстах, які звучать під час Великого посту, і людина весь час собі пригадує важливість діл милосердя в житті християнина. Дуже часто люди також сповідаються з того, що вони не відгукнулися на чиюсь потребу. Люди відчувають, що це є недоліком у їхньому духовному житті.

Завжди існує дискусія, чи варто давати всім, хто просить. На жаль, часто буває, що за такими проханнями стоїть просте заробітчанство… Чи вважається гріхом, якщо не подавати милостиню тим, що просять на вулиці?

Я на це маю кілька відповідей… Можна дати і Господь судитиме тебе за те, відгукнувся ти на потребу ближнього чи ні. З другого боку – маючи розум, ми можемо відповідальніше підходити до того, як чинити діла милосердя. Тобто ми повинні знати, чи наша милостиня буде сприйнята на користь. Бо дуже часто те, що даємо, не йде на користь тому, хто просить. Якщо мені кажуть, наприклад: «Дай три гривні» - я обов’язково питаю навіщо. Коли кажуть, що випити «сто грам», - не даю. І одна з моїх порад – не допомагати грошима. Хіба в окремих випадках, як то на операцію чи щось таке… Навіть якщо, скажімо, просять на квиток, то краще купити той квиток самому, ніж давати гроші в руки. Мій принцип – допомагати не грошима, а послугою, якоюсь річчю чи їжею… Я свого часу навчився цього в одного римо-католицького пароха в Лондоні, який ніколи не допомагав грішми, але всі, хто постукав до дверей парафії за допомогою, отримували харчі. Коли хтось приходив, він сам робив канапку й пригощав, але ніколи не давав гроші. Гадаю, допомагати послугою – найкращий спосіб чинити милосердя.

Інший момент – якщо ми хочемо допомогти грошима, є благодійні організації, які займаються конкретною допомогою потребуючим. Також у Церкві ми маємо благодійні організації «Карітас». Як правило, при кожній громаді є служіння милосердя, яке займається допомогою нужденним. Є їдальні для них. Наприклад, згромадження «Воїни Ісуса» у Львові підтримує щоденну їдальню для потребуючих. Є інші благодійні організації, які співпрацюють з Церквою. Зокрема це Мальтійська служба допомоги … Таким чином ми можемо допомогти якоюсь річчю чи певними коштами на ті чи інші потреби. Проте треба все-таки пам’ятати про особисту зустріч з потребуючим. Можна, наприклад, як волонтер прийти, скажімо, до Карітасу послужити нужденному. Вийти особисто йому на зустріч – це для християн має бути особливим завданням.

Ви координуєте соціальне служіння при Церкві. Чи проявляється якось по-особливому соціальне служіння під час посту?

Так. У нас уже традиційно проходять великопісні акції. Відбувається збір коштів на допомогу потребуючим. Наприклад, Карітас проводить акцію «Великодній кошик». Можна скласти свої пожертви коштами чи продуктами. Це стосуються більше таких доброчинців, як мережі супермаркетів чи агрофірми… Потім волонтери розносять ці продукти тим, які самі не мають змоги скласти собі великодній кошик.

Таку ж акцію проводить пенітенціарне душпастирство нашої Церкви – служіння для ув’язнених. Вони теж збирають кошти чи одразу продукти, аби потім цим поділитися з ув’язненими, становище яких у наших в’язницях справді є не найкращим. Тут важливо зазначити, що це не разова акція. Ми робимо це не лише раз чи двічі на рік. Як правило, священик сам чи з волонтерами систематично (один чи кілька разів на місяць) відвідує той чи інший виправний заклад. Відповідно проводить там різноманітні заходи: реколекції, духовні зустрічі, богослужіння, спортивні змагання. Наприклад, отець Костянтин Пантелей, який відповідає за в’язничне душпастирство в нашій Церкві, систематично їздить до Прилуцької виправної колонії, зокрема проводить спортивні заходи для юнаків.

Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії вже вкотре проводить акцію «Великодній виграш». Вони поширюють лотерейні білети, і людина, купуючи цю лотерею, складає певну пожертву і водночас сама може виграти якийсь приз. Ці кошти збирають на підтримку діяльності Центру дозвілля для людей з особливими потребами.

Спектр вчинків милосердя є дуже широкий, тому кожна людина, яка має бажання чинити милосердя, знайде спосіб, в який можна це бажання реалізувати. Ба більше, обов’язком кожної людини є вміти бачити, в чому полягає потреба нашого ближнього. Адже жоден із нас не є настільки бідним, щоб не підтримати добрим словом, проявити співчуття, щоб просто подарувати усмішку іншій людині.

Розмовляла Оксана Климончук, Департамент інформації УГКЦ

УНІАН в Google News