Отець Андрій Нагірняк: Ціллю є, аби свято Миколая не було спорадичною акцією

Відповідальний за соціальне служіння при УГКЦ отець Андрій (Нагірняк) розповів які УГКЦ готує акції до дня Святого Миколая.

Відповідальний за соціальне служіння при Українській Греко-Католицькій Церкві отець Андрій (Нагірняк) розповів "УНІАН-Релігії", які УГКЦ готує акції до дня Святого Миколая.

Отче Андрію, які масштабні акції в Україні УГКЦ планує до дня Святого Миколая?

Уже близько п’ятнадцяти років як проходить акція «Миколай для сиріт». Головним її співорганізатором є Мальтійська служба допомоги, яка співпрацює з Українською Греко-католицькою церквою. Акція полягає в тому, що вони збирають листи з інтернатів, сиротинців, і привозять їх на парохії. На парохіях їх розбирають наші вірні і готують подаруночки. А потім парохія сама старається в цей інтернат поїхати й відвезти їх.

Ця акція особливо поширена у Львові і Франківську, оскільки власне там присутня Мальтійська служба. До неї залучають молодь, вірних, які мають нагоду проявити своє милосердя.
Також парафії самі намагаються організувати різноманітні збірки в себе чи серед своїх жертводавців, аби потім з цими пожертвами відвідати якийсь сиротинець чи інтернат, щоб надати їм допомогу на Миколая та Різдвяні свята.

Але це все не є настільки важливим, бо на Миколая, як правило, усі згадують про дітей, про потребуючих. Підтримки й уваги не вистачає саме впродовж цілого року. Власне тому багато наших парафій і громад, молодіжних організацій стараються, аби ця підтримка не полягала лише в одноразовому відвідуванні того чи іншого закладу для дітей і надання їм якихось подарунків. Вони намагаються підтримувати ці відносини впродовж року, наприклад, стараються соціалізувати вихованців цих закладів.

Наприклад, у Фастові є інтернат, і наша громада на чолі з отцем Віталієм Марценюком системно не лише допомагає на Миколая, на Різдво й на Пасху, а намагається відвідувати їх щомісяця з молоддю, проводити забави, навчання, наприклад, вивчати англійську чи користування комп’ютером. А літом на парафіях відбуваються «Веселі канікули», які організовують отці салезіяни. Отці протягом двох тижнів займають дітей чимось корисним, цікавим, вчать їх займати свій час чимось добрим.

Наприклад, у громаді у Фастові на ці «Веселі канікули»запрошують вихованців інтернату, щоб вони були учасниками цих занять у них на парафії. Тобто це для них нагода навести соціальні зв’язки, відчути себе таким самим, а не кимсь, кого просто закрили в соціальному закладі.

Саме це є нашою ціллю, ціллю соціального служіння Української Греко-католицької церкви, аби це не були лише якісь акції чи одноразова допомога, а щоб це завжди супроводжувалося допомогою і духовною, психологічною підтримкою.

Наскільки активно вірні Церкви відгукуються, аби допомагати дітям-сиротам?

Насправді дуже активною є їхня участь. Наприклад, до мене в неділю підходить один з наших вірних і каже, що хотів би допомогти комусь коректно якійсь особливо потребуючій дитині. Він попросив, аби я сказав, кому саме. Тобто люди довіряють церкві: одні, які потребують допомоги, і другі, які хочуть допомогти.

А що сьогодні діти просять у Миколая?

Діти зараз трішки урізноманітнюють свої прохання, крім іграшок, солодощів, вони просять мобільні телефони, чи комп’ютери або електронні книжки. Та, гадаю, це просто такий прояв дитячої самотності, діти сподіваються, якщо вони матимуть якусь таку річ, вони від цього стануть щасливими. Ми намагаємося дітей забезпечити чимось корисним: фарбами, олівцями, зошитами, одягом.

Чи виділяє сама церква якісь гроші на допомогу?

Ми мусимо розуміти, що Церква не має своїх ресурсів, вона не є прибутковою організацією. Більше того, якби Церква мала якісь прибутки, вона б виділяла їх на певну допомогу. Власне, саме так колись і було. Якщо ми згадаємо часи до радянської влади, коли Церква володіла певним майном, вона оперувала цим майном, отримувала певні прибутки і ці прибутки направляла на соціальне служіння.

Зараз Церква володіє лише «культовими спорудами», як кажуть наші чиновники, тому витрачати особисті кошти на благодійність не може, бо фактично їх не має.
Що робить Церква? Вона виступає, так би сказати, довіреною особою, посередником, тобто жертводавці жертвують кошти на соціальні проекти саме ті, які реалізує Церква, оскільки в них є більша довіра, що ці гроші підуть на користь, що вони справді будуть вкладені в щось добре.

Отже, це одна з форм, яку ми робимо. Також оголошуємо збірки коштів. У нас в багатьох храмах є скринька для допомоги потребуючим дітям.
Ось недавно отець Костянтин Пантелей, який опікується душпастирством у пенітенціарних закладах, займався такою цільовою допомогою – збирав пожертви на зубні щітки й пасту для засуджених.

Діти, крім Миколая, ще люблять діда Мороза. Чи підтримує церква хоч якось діда Мороза?

Ну так, бо це два подарунки. Але Церква не підтримує цього. Дід Мороз – це така свіжа вигадка радянської влади. Новий рік, так, оскільки починається інший рік і люди йому радіють… Більше того, Синод нашої Церкви постановив, що 1-го січня є звільнення від посту.

Проблема не в Діді Морозі, проблема в тому, коли зі Святого Миколая намагаються зробити об’єкт для збільшення продаж. Тобто коли Його використовують не як сакральний образ, священний, образ доброти, а для звичайнісінької комерції. За кордоном уже давно Святого Миколая перетворили на комерційного Санта Клауса.

Розмовляла Оксана Климончук, "УНІАН-Релігії"

УНІАН в Google News