Колишній предстоятель Української греко-католицької церкви, Блаженніший Любомир ГУЗАР вважає українці втратили почуття відповідальності, оскільки триста років нами керував хтось чужий.
Про це він написав у своїй статті для ZN.UA.
«У нас, українців, великі труднощі з визначенням напряму розвитку країни як держави — самі не впевнені в тому, що демократія добрий шлях для нас. Чому б не монархія, диктатура, деспотія? Але ми повинні вчитися бути демократами, послідовно до цього йти. Єдиний спосіб — робити свої помилки, але шукати, розвиватися в напрямку демократії», - вважає екс-глава УГКЦ.
«Нам, українцям, нелегко бути демократами. Зокрема тому, що не прислухаємося як слід до себе, але радше подивімося, як зробили інші. Як Шевченко підкреслює - ми радо послухаємося німця, а не свого, і в тому наша неміч. З того треба намагатися вирости. Справжня демократія в нас іще не набрала сили. Ми повинні над цим працювати», - пише він.
Зокрема, розмірковує Л.ГУЗАР, чому б нам, українцям, не схилитися до монархічної форми - як, наприклад, в Англії? Був би вождь - гетьман, або як ми там назвемо цього диктатора, і нехай він батогом нас направляє. «Втім, диктатура - це також небезпечна річ. Бо хто сказав, що диктатор обов’язково буде добрим правителем?.. Ми мріємо про такого собі ідеального диктатора, який направить, а через п`ятдесят років скаже: ну, вистачить, ви вже виросли, ви виховані, вистачить диктатури, будемо жити інакше. Але таке рідко трапляється в історії. Зазвичай диктатори добровільно не відрікаються - їм завжди здається, що ще не час, що вони ще не завершили свою справу. Людина любить владу, їй складно від неї відмовитися».
На думку Л.ГУЗАРА, українцям притаманна тенденція так думати через те, що ми жахливі індивідуалісти. І не маємо глибокої традиції демократії. «Дуже недоречно сліпо наслідувати ті форми, які обрали для себе інші держави, - кожен мусить працювати відповідно до власної національної вдачі», - вважає він.
У чому наша головна трудність, запитує блаженніший Любомир? І відповідає: вона в тому, що триста років живучи під окупаціями, ми втратили почуття відповідальності. «Ми втратили це почуття, ми забули його, бо триста років нами керував хтось інший, хтось чужий. Хтось, на кого ми покладали відповідальність за все. І знаходили в тому втіху, бо мали кого ганити за всі свої негаразди», - наголошує Л.ГУЗАР.
Іноді, говрить далі він, можна почути, що у нас ніколи не було демократії, що ця традиція для нас чужа. «Але згадайте наші князівські часи. Князі не були одноосібними диктаторами - крім князя, були бояри, а також були ченці, був інститут віче ... Потім настало татарське лихоліття, яке зруйнувало ці надбання руського періоду. І знову якісь ознаки народовладдя ми бачимо вже за козаччини - вибори гетьмана січового чи державного. Маємо примір такого гетьмана, як Іван Мазепа, - людини, яка нічим не поступається найкращим володарям Західної Європи. Але пізніше знову почалися окупації - і ми знову ці наробки втратили."
«Ми не є знищені. Але нам треба час, щоби змінитися. Стати кращими. В нас іще надто багато того, що було сформовано за окупацій. А зміни в людині - це дуже тривалий процес, який потребує поколінь. Отже, і нам треба кілька поколінь, щоби ті діти виросли до відчуття, що доля моєї держави залежить від мене», - пише автор.
«Ми мусимо вчитися бути демократами, послідовно до цього йти. Мусимо старатися. Єдиний спосіб - робити свої помилки, але шукати, розвиватися в напрямку демократії. Немає кращої форми державного устрою, аніж демократія, але не має і труднішої», - резюмує Л.ГУЗАР.
