Любомир Гузар: «Щоб кожен підняв руку вгору і присягнув, що не прийме жодного хабара...»

13:44, 13 січня 2010
Католицизм
18 0

«Високий замок»

«Високий замок»

Напередодні Різдвяних свят Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар відвідав Львів. Чи правда, що Глава УГКЦ збирається у відставку, чи йти на вибори, що потрібно для того, щоб держава і Церква нормально розвивалися, – про це та інше у розмові з кореспондентом «ВЗ».

- Яким питанням УГКЦ приділяла найбільше уваги у 2009 році? Які плани на цей рік?

- У 2009 році УГКЦ звернула увагу побожних людей на проблематику священичих покликань. Ця тема була корисною як для мирян, так і для духовенства. Важливо, щоб покликання молодих людей були щирими: щоб вони ставали священиками не з другорядних причин, а тому, що їх кличе Господь. Завдання Церкви полягає у тому, щоб ці покликання підтримувати – створювати на парафіях і в родинах відповідну атмосферу. Хлопці повинні відчувати, що роблять не лише те, на що згоджуються їхні батьки, родичі чи друзі, а відгукуються на поклик Божий. Цього року Церква зверне особливу увагу на покликання ченців і черниць.

Цього року на Синоді єпископів УГКЦ, який відбудеться у вересні, обговорюватимемо теми міграції, еміграції. Одне слово, руху народів, який триває в Європі та в Україні. Будемо думати над тим, чим Церква може допомогти українцям, які опинилися за кордоном чи повернулися звідти, діти яких залишені на бабусь, дідусів чи інших родичів.

- Чи є вже якісь конкретні ідеї стосовно допомоги українцям, які опинилися за кордоном?

- Будемо пропонувати співпрацю Церкви і держави Україна, Церкви та інших держав, щоб були захищені права наших заробітчан, а також співпрацю з місцевими церквами країн, куди виїхало найбільше українців. При УГКЦ діє пасторально-місійний відділ під проводом владики Йосифа Міляна, який старається звернути особливу увагу на вірних поза межами України, де немає наших парафій.

Інший аспект – щоб після повернення в Україну колишні заробітчани мали можливість себе реалізувати. Потрібно створити відповідне відомство, яке б займалося такими людьми. Ні держава, ні Церква не мають такої структури. До роботи потрібно залучити психологів, священиків та мирян, які готові допомагати ближнім.

У семінаріях повинні звертати особливу увагу на те, щоб майбутні священики були готові до зустрічі з проблемою еміграції.

Чи це в Італії, Іспанії чи в Україні – священик не повинен чекати, поки люди прийдуть до церкви. Його завдання – іти і шукати їх.

- Які найбільші духовні проблеми Ви б виділили в Україні, також і в УГКЦ? Чи вирішується якось питання з тими віруючими, які відкололися від Церкви, – традиціоналістами?

- Традиціоналісти – це люди, які з різних причин вважають себе кращими християнами, ніж усі інші. Це прикре явище, але що можемо зробити? Мені шкода цих людей, бо вони, бідаки, несвідомо віддаляють себе від Церкви, а насилу «затягнути» когось в її лоно неможливо. Найбільше серце болить за тих, що піддаються фальшивій пропаганді традиціоналістів і відгукуються на їхні заклики. Біда в тому, що люди не застановляються над тим, що таке Церква і що означає її єдність.

Однією з найважливіших проблем і для УГКЦ, і для цілого народу є брак чіткого розуміння і бажання жити згідно із законами Божими. Це – найбільша наша трудність. Якби кожен брався до роботи і виконував завдання чесно, з повним відданням, зовсім інакше виглядали б і держава, і народ як цілісність.

- Наближається час виборів президента України. Багато людей кажуть, що розчарувалися в політиках і не підуть голосувати або голосуватимуть проти всіх. Як бути у цій ситуації?

- Люди перебувають під впливом емоцій, адже живуть у несприятливих та непростих до зрозуміння обставинах. В історії ще не таке було. Маємо аж вісімнадцять кандидатів у президенти, і на комусь із них потрібно зупинити свій вибір.

Люди занадто надіються на конкретних осіб і думають, що щось кардинально має змінитися. Зміни у житті нашого народу прийдуть лише тоді, коли всі візьмемося до праці. Замало дивитися на інших і судити, як вони працюють. Якщо буде здорове суспільство, будемо мати добрий провід. Провід – це дзеркало народу. Багато гарних слів говориться, але я б просив усіх одну річ: щоб кожен встав, підняв руку вгору і присягнув, що в цьому році не прийме жодного хабара. Що б це була за зміна у житті нашого народу!

- В Інтернеті з’явилася інформація про те, що Ви збираєтеся на пенсію і шукаєте собі заміну...

- Я не вічний, але поки ще в силі і можу щось робити. Церква – живий організм, і почата справа має продовжуватися. Найгірше, коли людина захворіє: ніби є, і ніби нема. І яка з того потіха?

Богу дякувати, наша Церква за останні двадцять років зробила серйозні кроки, вона розвивається, але перед нею стоять ще досить багато завдань. І в її житті, як і в житті будь-якої іншої Церкви, ніколи не настане такий момент, коли все буде досконале. Церква – жива, і завжди потребує чуйного і ефективного проводу. Його не можна пов’язувати з однією особою, бо кожен, хто прийшов, піде.

Я визначився, що треба передавати владу наступникові, а кому саме – має визначити Синод. Такі речі потрібно робити второпно, виважено, без зайвих емоцій – щоб Церква розвивалася, і від цього було якнайбільше користі.

- У 2010 році християни двох традицій святкуватимуть Пасху разом, адже збігаються їхні пасхалії. Чи потрібно докладати зусиль для того, щоб Пасху і Різдво завжди святкували разом?

- Дай Боже, щоб ми дійшли до спільного святкування. Воно було б корисним, але потрібно багато чого обдумати. В останні роки активно ведуться про це розмови, і, маю надію, до чогось путнього вони таки приведуть. Святкування мають бути не лише нагодою для відпочинку, а й для духовної обнови. Мусимо застановлятися над тим, як найкраще це осягнути. Якщо вважаємо, що об’єднання календарів нам допоможе, тоді так робімо.

У мене завжди є острах – щоб, не дай Боже, зміна календаря не поділила наш народ ще більше, щоб такий поділ не спричинив ще однієї рани у внутрішньому житті нашої Церкви.

- Що б побажали людям напередодні Різдва Христового?

- Щоб вони сповняли волю Божу. Не щоб ставалося те, що ми хочемо, а щоб радо приймали те, що Господь нам дає, – те, що для нас, напевно, є добре. Якщо радо те прийматимемо, то можемо бути спокійні, що це на користь нам, нашим родинам та спільнотам. Усім бажаю дякувати Богові за дари з глибини серця, приймати їх і цінувати.

Олеся Пастернак

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter