"У Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві 18 червня здійснено єпископську хіротонію Владики Йосифа (Міляна), єпископа-помічника Київської архієпархії Української Греко-Католицької Церкви. Ці єпископські свячення, які вперше у новітній історії нашої Церкви відбулися у Києві, стали своєрідним містком із подіями, які відбувалися у столиці нашої держави чотириста років тому. Адже саме Київський Митрополит Михайло (Рогоза) ініціював та спільно із Синодом Єпископів Київської Митрополії прийняв рішення про відновлення єдності Української Церкви з Римським Апостольським Престолом, забезпечивши при цьому збереження східної християнської традиції і власної церковної та етнокультурної самобутності.
Чин архієрейської хіротонії розпочався напередодні, 17 червня, із архієрейського найменування. Наступного дня у присутності Блаженнішого Любомира, за участі Апостольського Нунція в Україні архієпископа Івана Юрковича, 20 архієреїв УГКЦ та РКЦ в Україні, під час Божественної літургії, за якою спільно молилися більше ста священиків та численні вірні, відбулася хіротонія. Серед присутніх на богослужіння був владика Євстратій (Зоря), єпископ Васильківський УПЦ КП. Учасниками спільної молитви були представники державної та місцевої влади.
Літургія, яку очолив Високопреосвященний владика Іван (Мартиняк), Митрополит Перемишльсько-Варшавський, розпочалася о 9.00. Спочатку владика-номінант Йосиф (Мілян), згідно із обрядом Київської Церкви, засвідчив свою віру у Пресвяту Трійцю, втілення Ісуса Христа та інші правди християнської віри. Згодом, після Малого входу, розпочалася хіротонія. Головним святителем був владика Іван, а співсвятителями – владика Юліян (Вороновський), єпарх Самбірсько-Дрогобицький, та владика Петро (Стасюк), єпарх для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. У храмі залунало величаве «Аксіос» (з гр. «гідний», «достойний»).
У проповіді Глава УГКЦ говорив про Божий Промисел у всіх моментах життя чи то окремої людини, чи то всієї Церкви. «Не зважаючи на всі ті заходи (ліквідувати УГКЦ, – авт.), жорстокі і послідовні, Греко-Католицька Церква себе не зліквідувала і не дала іншим можливість її знищити. А радше, на перекір планам та сподіванням, пережила і при першій можливій нагоді повернулася до публічного життя. Було б дуже приманливим пояснювати це явище героїзмом поодиноких осіб чи груп, але насправді це, можна б сказати чудо, було ділом Божої благодаті, яка давала силу і з якою вірні Богові люди співдіяли. Але, і це хочу дуже виразно підкреслити, остаточна відповідь на запит, як це могло статися, звучить: завдяки Божій благодаті. Повторюю це, бо власне у Бозі надія на наше краще майбутнє, на розв’язку тих труднощів та проблем, які нас сьогодні тривожать, і здавалося б, знесилюють», – сказав у проповіді Блаженніший Любомир.
Після цього у проповіді Глава УГКЦ торкнувся проблеми поділу між християнами, який, за словами проповідника, поїдає стільки нашої життєвої енергії, затроює стільки життєдайних соків в нашому народному організмі і ми відчуваємо цю вбивчу енергію. «Шукаємо розв’язок суто людських, суто земних: хто більше, хто сильніше, хто голосніше. Людськими приписами, людськими засобами, людською владою хочемо навести лад у наших стосунках до Бога і до ближнього. Чому так легко забуваємо, що Той, Хто сказав до свого Отця, щоб були одні, як Ти в мені, а я в Тобі, що висказав свою волю своїми словами, щоб було одне стадо і один пастир, до своїх учнів сказав: любіть один одного, як Я полюбив вас. Якби ми справді любили один одного, так як Ісус Христос нас навчає, чи ми би боялися один одного, чи ми би втікали один від одного, чи ми б лихословили один одного, чи ми б хотіли панувати один над одним, чи ми б хотіли використовувати один одного для задоволення своїх амбіцій?» – сказав Блаженніший Любомир.
На завершення Літургії вітальне слово промовив архієпископ Іван Юркович. Тоді о. Ярослав Карп’як, працівник Конгрегації для Східних Церков, зачитав листа від Кардинала Леонардо Сандрі, Префекта цієї Конгрегації. Слова привітання новопоставленому архієреєві висловили архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський РКЦ в Україні, та владика Євстратій (Зоря). Відтак із словом подяки виступив владика Йосиф. Допомагати Блаженнішому Любомирові в управлінні Київською архієпархією, дбати про завершення будівництва Патріаршого центру УГКЦ у Києві, шукати шляхів для зближення між Церквами – на такі свої основні завдання вказав владика Йосиф.
Учасниками спільної молитви були батьки, рідні та односельчани новопоставленого архієрея. «Я дуже раділа, коли дізналася, що мій син хоче стати монахом. Він завжди був добрим і ввічливим юнаком, любив молитися та ходити до церкви. Тому сьогодні я дуже радію з того, що Господь Бог покликав його на єпископа. Молилася і тепер ще більше буду молитися за нього, щоб він добре виконував усі свої завдання», – для Департаменту інформації сказала мама владики Йосифа".
Департамент інформації УГКЦ
Довідка
16 квітня 2009 року, о 13.00, у Ватикані було повідомлено про те, що Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення ієромонаха Йосифа (Міляна), монаха Монастиря студійського уставу, настоятеля храму Благовіщення Пресвятої Богородиці при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, єпископом-помічником Київської архієпархії. Новому єпископу наділено титулярний престол Друзиліане.
