Те, що у Рогатині є занесена до списку ЮНЕСКО, збудована без жодного цвяха Святодухівська церква, знають усі. Це об’єкт зі списку, як тепер модно казати, must see. Така увага і визнання гарантують, що за храмом доглядатимуть, адже він – під опікою держави.
Дивовижно, але за кільканадцять кілометрів від Святодухівської церкви поволі вмирає її дерев’яна 500-річна сестра – унікальна церква Святої Параскеви П’ятниці. Ще більш дивовижним є те, що селяни свою похилену й давно зачинену церковцю люблять і хочуть зберегти, пише "Галицький кореспондент".
Довкола греко-католицької церкви Святої Параскеви П’ятниці чимало загадок. Якби хтось захотів віднайти інформацію про неї, то має знати, що офіційно такого храму не існує. В усіх документах він має назву Церква Святого Василія Великого. Тут починається плутанина, бо у Черче загалом три церкви – і всі Святого Василія Великого. Якщо у селян запитати, де розташована давня церква Святого Василія, вони розгубляться і відведуть вас до однієї із двох новіших церков – 1897 року, бо людям нема особливого діла до офіційних документів і свою найдавнішу церкву вони називають не інакше, як Параскеви П’ятниці.
Найбільша загадка – коли був збудований давній храм. У багатьох джерелах роком заснування дерев’яної церкви Параскеви П’ятниці вказують 1733-ій – ця дата вирізьблена на одвірку церкви. Але історики наголошують, що дата на одвірку старої церкви насправді вказує на дату її перенесення на теперішнє місце, а сама церква давніша майже на 200 років.
З тексту давньої книги 1653 року, яка збереглася дотепер, дізнаємося, що вона була подарована у 1708 році до храму Святого Василія Великого Чернецького. Загадку із подвійною назвою дерев’яного храму та можливою датою її заснування пояснює Степан Пушкар, старший науковий співробітник музейного комплексу м. Рогатин – філії Музею мистецтв Прикарпаття.
«У всіх офіційних документах давня церква має назву Василія Великого і подається з двома датами: «XVI століття, 1733 рік». Отже, у 1500-их роках вона вже існувала. Село Черче – дуже давнє. У королівських люстраціях, які описують усі пункти, що належали до королівських земель, воно згадується ще у 1564-1565 роках, і тоді церква у селі вже була. Швидше за все, ці згадки стосувалися церкви Василія Великого, яка стояла там, де тепер стоїть дерев’яний храм, але вона чи згнила, чи згоріла, і тоді на її місце у 1733 році перенесли церкву Святої Параскеви з сусіднього монастиря. Тоді ж церква Параскеви отримала нове офіційне ім’я. Практика перенесення церков була доволі поширеною, а на одвірках раніше вказували пам’ятні дати в історії церкви – як-от її перенесення чи ремонт».
Із церквою Параскеви пов’язана найдавніша історія місця, на якому виникло село Черче. «Назва «Черче» – це скорочення від «чернече», – каже Степан Пушкар. – У тих же королівських люстраціях село називалося Чернче – швидше за все, воно раніше називалося Чернече, але з часом дві літери випали. У селі вам ніхто не скаже «черченський» – усі кажуть «чернецький». Хоча документального підтвердження існування монастиря у цьому місці немає, але є переказ, що село Черче виникло на землях, які належали тому давньому монастирю. Люди з покоління в покоління передавали усну історію, і сьогодні навіть діти у селі вам скажуть, що на тому горбі колись давно був монастир Параскеви П’ятниці».
Сьогодні давній храм височіє на пагорбі у найстарішій частині села під назвою Старий Кут. Там, де вона була раніше, – порожні мальовничі пейзажі. Іван Клим, сільський голова Черче, показує рукою на далекий горб, на якому ледь можна розгледіти дерев’яну капличку: «Цей пагорб люди називають П’ятниця. У нас в селі з покоління в покоління переповідають, що на тому горбі колись стояв чоловічий монастир, який носив назву Святої Параскеви П’ятниці, а при монастирі стояла ця церква, яка тепер у нас у селі».
Церква Святої Параскеви П’ятниці покірно зносить свою долю. У 1920-их роках, ще за Польщі, буря зруйнувала дерев’яний дах, окрасою якого були характерні заломи. Замість нього зробили простіше дерев’яне перекриття, а у 1970-му році дах із заломами відновили у первісному вигляді. Кілька десятиліть за часів СРСР у церкві діяв музей побуту та народного мистецтва. «Пам’ятаю, там виставляли вироби народних майстрів, прялки, веретена, а сам іконостас, ймовірно, був закритий тканиною, бо ікон я не пам’ятаю», – пригадує Степан Пушкар.
Хто є автором давніх образів на іконостасі – невідомо. «Це дуже цікавий і рідкісний іконостас XVIII століття, – розповідає працівник музейного комплексу Рогатина Мар’яна Пушкар. – Він порівняно дуже добре зберігся до наших часів. Переважно іконостаси такого віку вже понищені або перемальовані, а цей зберігся у первісному стані, щоправда, там бракує двох бічних намісних ікон. Іконостас рідкісний, бо там, де традиційно була ікона Богоматері Знамення, тут Господь Сааоф, а крім того, немає традиційного розп’яття над іконостасом». Сама церква теж є нетиповою для цих країв, бо збудована у бойківському стилі, тоді як для Прикарпаття більше характерна гуцульська або галицька сакральна архітектура.
Свого часу унікальним іконостасом з Черченської церкви зацікавились фахівці з Львівської філії Науково-дослідного реставраційного центру України. Іконостас готові реставрувати, але для цього потрібні кошти. «Зараз він у поганому стані, бо обсипається фарба. Потрібно хоча б кількасот тисяч гривень, щоб законсервувати його і не дати нищитись далі. За весь час існування церкви його не реставрували і не консервували жодного разу», – наголошує Мар’яна Пушкар.
Старенька церква Параскеви після свого музейного минулого знову відчинила двері парафіянам у часи незалежності. Попри те, що у селі є ще дві церкви, селяни, пам’ятаючи історію, радо відвідували давню святиню. Останніми роками її відчиняли двічі на рік, аби відслужити святкові Служби Божі на храмове свято Святої Параскеви та на Великдень. Минулого року з її бічної бані обвалилася дерев’яна балка. «Тоді священики злякались, і ми закрили церкву», – каже війт. Крізь дірявий дах у храм проникає дощ і сніг. Краплини наразі не долітають до старого іконостасу, але скільки часу ікони залишатимуться неушкодженими за таких обставин, невідомо.
«Люди відразу прибігли до мене, кажуть, треба щось робити, бо церкву треба зберегти», – розповідає Іван Клим. Новообраний сільський голова зібрав певну суму грошей і замовив кошторис на реставрацію храму. Приблизна оцінка фахівців – треба понад 920 тисяч гривень без реставрації іконостасу, яка може потягнути на таку ж суму. Побачивши не підйомну для сільського бюджету суму, сільський голова звернувся за допомогою до обласного управління культури. Відповідь чиновників вразила громаду.
«Нам відписали, що ця церква – не пам’ятка, а об’єкт, а тому грошей на неї немає», – обурюється історик Роман Кобильник, уродженець Черче. Я розумію, що це такі юридичні терміни, але ми сподівалися б хоча б на якесь розуміння і підтримку, на якусь пораду – що от можете податися на такі гранти чи попросити грошей у таких-то інституцій. А це – просто відписка».
Проти храму Святої Параскеви П’ятниці працює не лише час, але й українська влада.
Начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Федорак повідомив сільського голову, що «Церква Святого Василія Великого в с.Черче не занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України ні національного, ні місцевого значення і є об’єктом охорони культурної спадщини національного значення. Керуючись статтею 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», органом охорони культурної спадщини на території с.Черче визначено Рогатинську РДА та виконавчий комітет Черченської сільської ради».
Слово «об’єкт» замість «пам’ятка» з’явилося з легкої руки Кабміну за часів Януковича. Мало хто знає, що з Державного реєстру нерухомих пам’яток України катастрофічно зникли майже усі пам’ятки, кошти на охорону яких мали виділяти із Держбюджету, а замість них з’явилися «об’єкти», які не входять у реєстр – їх держава попросту «списала» зі свого балансу і догляд за ними скинула на вічно порожні районні та сільські бюджети. Заміна пам’яток на об’єкти означає ще й те, що об’єкт культурної спадщини можна завалити, а на його місці збудувати що завгодно, і нічого за це не буде, тоді як пам’ятки перебували під охороною держави.
Перефразуємо: якщо село Черче не знайде у своєму бюджеті мільйон-два гривень, а церква завалиться, держава з усіма її управліннями культури не заплаче, а просто викреслить зі списку ще один «об’єкт» і, може, ще й дорікне сільраді, що та не догледіла. Нинішні чиновники з управлінь культури та Мінкульту, схоже, не переймаються маніпуляціями з законодавством і втратою пам’яток. Як вишуканий історичний тролінг, на церкві Святої Параскеви і досі висить табличка «Українська Радянська Соціалістична Республіка. Пам’ятник архітектури. Охороняється державою. Пошкодження карається законом».
«Мільйона на церкву у сільському бюджеті не буде ніколи, – каже Іван Клим. – Ми були б вдячні управлінню культури, якби нам порадили хоча б якісь фонди, де можна просити грошей, але вони навіть цього не зробили. Ми самі знайшли один фонд, але не встигли подати грантову заявку». Іван Клим каже, що буде подавати заявку і на інший фонд. Але навіть якщо село й виграє грант, до часу отримання коштів може пройти рік. Що за цей час буде із церквою? Скільки ще дощів підмочуватимуть її стіни? Чи витримає перекошений дах без балки ще хоча б одну бурю? Чи не осиплеться до того часу весь іконостас?
«Іконостасів XVIII століття на Рогатинщині більше немає, та й в області небагато. Це той часовий пласт, який сьогодні нищиться. У нас є всесвітньовідомий іконостас XVII століття зі Святодухівської церкви, але якщо не зберегти іконостас із Черче, то незабаром будемо мати прогалину в нашій історії на ціле століття. Хіба цей іконостас – не престиж нашої культури? Не наше майбутнє перед нашими дітьми? Є гарний приклад: з Рогатина у кінці XVIIІ століття вивезли стару церкву у Бережанський район. Її іконостас реставрували, і сьогодні він у прекрасному стані!» – зауважує Мар’яна Пушкар.
