Православні християни 13 лютого (за новим стилем) відзначають день пам'яті афонського святого преподобномученика Іллі Ардуніса.
Православні християни 13 лютого (за новим стилем) відзначають день пам'яті афонського святого преподобномученика Іллі Ардуніса.
Святий Ілля до прийняття чернецтва був цирульником. Усі жителі селища Каламата з повагою ставилися до нього і часто запитували його поради.
У той час християни зазнавали утисків від турків-мусульман. Бачачи це, жалісливий Ілля, бажав переконати представників влади в тому, що потрібно зменшити податки для християн, так як багато хто не в силі їх оплатити і можуть прийняти іслам, щоб уникнути утисків. Представники влади не погодилися з думкою Іллі.
Тоді святий сказав, щоб йому дали фес (червону скуфью), і за це він змінить віру. Тоді одна людина, бажаючи пожартувати над ним, послала Іллі фес і той пішов до місцевого судді і відрікся від християнської віри. Такий несподіваний вчинок Іллі став причиною для загальної скорботи в селищі.
Пізніше він прийшов до тями, зі сльозами розкаювався у скоєному. Бажаючи спокутувати свою провину та принести плоди гідні покаяння, святий Ілля вирушив на Святу Гору Афон.
Тут він сповідався духівнику, виконав призначену йому епітимію, і був помазаний священним миром, так знову став християнином. На Святій Горі він прийняв чернецтво. Протягом 8 років він жив аскетичним життям, але завжди пам'ятай слова Господа: «а хто зречеться Мене перед людьми, зречусь того і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10, 33). Тому, ніколи не перебував у повному душевному мирі та спокої.
Святий розповів духівнику, що хоче кров'ю спокутувати свій гріх. Духівник порадив йому відправитися в Каламату, щоб сповідувати Христа там, де він від Нього відрікся. Отримавши благословення духівника, і його молитвами, він залишив Святу Гору та прибув у Каламату.
Прибувши до рідного селища, він розповів духівникам про свій намір, але вони відмовляли його від цього кроку. Але Ілля вже твердо виріши, що піде на страждання. Він почав ходити по вулицях і базарній площі, щоб там його помітили турки.
Його не відразу дізналися, але потім стали кричати вслід йому: «Хіба це не ти, Мустафо Ардунісе?». Відповів святий: «Так, це я, але не Мустафа, а Ілля і християнин православний». Він став проповідувати віру Христову.
Його схопили, побили та дставии до судді, кажучи, що ця людина раніше добровільно прийняла іслам, а тепер хулить його. Його кинули в темницю. Через кілька днів знову відвели до судді. Бачачи, що всі вмовляння безуспішні, суддя наказав спалити мученика.
Святого кинули його в полум'я, але сталося диво - вогонь не торкнувся ні його ряси, ні навіть волосся. Дрова догоріли, а тіло мученика залишилося неушкодженим, а душа відійшла до Господа.
Увечері охоронці, які стерегли тіло мученика, бачили світло, яке зійшло з небес і осяяло тіло. Мусульмани, які це бачили, говорили, що раз вогонь не спалив його, Сам Господь послав вогонь з неба для спалення. Святий постраждав за Христа в 1686 році.
Християни викупили святі мощі, від яких сходили пахощі, і поховали їх у церкві, а святу голову відокремили і поклали в одному монастирі, під назвою Вурканон.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".