З часів створення Лаври, на Афоні стали відчутними відмінності між цими двома видами чернечого аскетизму - тих, хто бажав вести усамітнений спосіб життя, повністю відрікшись від світу і зовнішньої допомоги та монастирів, які приймали пожертви.
На Святій Горі в IX століття жили троє знакових у ранній історії Афону святих - Петро Афонський, Євфимій Новий та Іоанн Колов.
Святий Петро, перший афонський святий, вів аскетичний спосіб життя, як й інші пустельники, адже довгий час на Афоні не було монастирів. А Євфимій і Іоанн, які стали засновниками монастирів, спершу пішли від людей, живучи, як святий Петро, але потім перейшли до гуртожитнього чернечого життя, заручившись підтримкою церковних ієрархів і представників влади.
Потім такі дії відкрили шлях святому Афанасію Афонському для заснування Великої лаври. У 961-962 роках майбутній імператор пожертвував кошти для будівництва Великої лаври, яка стала першим чернечим монастирем.
З часів створення Лаври, на Афоні стали відчутними відмінності між цими двома видами чернечого аскетизму - тих, хто бажав вести усамітнений спосіб життя, повністю відрікшись від світу і зовнішньої допомоги та монастирів, які приймали пожертви.
Приблизно в 973-975 роках вийшов перший Афонський Статут, в якому вдалося досягнути компромісу між їх послідовниками. Статут давав можливість державі надавати допомогу чернечим монастирям і, в меншій мірі, монахам-пустельникам. Це дозволило зберегти традицію самітництва й затвердити гуртожитні обителі.
Пізніше святий Афанасій написав Діатіпосіс (Διατύπωσις), заповіт, який ліг в основу статутів інших обителей Святої Гори. З того часу всі афонські обителі створювалися за прикладом Лаври і Статуту святого Афанасія.
За матеріалами з відкритих джерел.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".