24 серпня православні християни відзначають день пам'яті преподобного Нифонта II-го, патріарха Константинопольського (панигір монастиря Діонісіат).
Святитель Нифонт (при народженні Микола) народився в XV столітті на Пелопоннесі (сучасна Греція). Батьки хлопчика були заможними людьми, проте Микола з раннього дитинства обмежував себе в іграх, вважаючи за краще вивчати Святе письмо та богословські книги. Захоплюючись подвигами святих, ще дитиною він мріяв служити Господу. Будучи підлітком, Микола зустрів ченця, і після недовгої бесіди вирішив піти за ним в монастир, не попрощавшись навіть з батьком і матір'ю.
Слідуючи за монахом, Микола прийшов у місто Епідавр, де жив в ті часи шанований святий відлюдник Антоній. Юнака настільки вразили проповіді відлюдника, що він зі сльозами став вимолювати у нього дозволу залишитися разом з ним. Антоній зумів розгледіти в отрока непереборне бажання служити Богу, і не помилився. Отримавши послух каліграфа Микола швидко взявся за аскетичні подвиги, і незабаром Антоній постриг його з ім'ям Нифонт.
Після постригу хлопець став тримати себе у ще більшій суворості - ніколи не дозволяв собі лихого слова або сміху, а духовні книги завжди читав зі сльозами на очах. Коли пустельник Антоній помер, Нифонт змушений був шукати собі нового духовного наставника. Ним став доброчесний афонський монах Захарія, який захопив Нифонта своїми розповідями про Святу Гору.
У ті часи була велика потреба зміцнювати православну віру серед населення Албанії, і Нифонт пішов зі старцем Захарією, щоб проповідувати слово Боже. Після взяття Константинополя в 1453 році розпочалися гоніння християн, і святі змушені були деякий час переховуватися у горах, коли ж хвилювання вляглися, Нифонт і Захарія вирушили до міста Охрид (сучасна Македонія) і оселилися в монастирі Богородиці. Через деякий час афонського старця Захарія обрали Охридським архієпископом, а Нифонт попросив благословення у свого наставника піти на Святу Гору. Старець Захарія не хотів відпускати свого послушника, адже за довгий час Нифонт довів йому свою відданість, і архієпископ не хотів залишатися без помічника. Однак вночі під час молитви до Захарії з'явився ангел, і велів відпустити Нифонта на Афон.
На Святій Горі Нифонт відчув особливу благодать від спілкування з афонськими монахами, а з благословення старців незабаром сам став читати проповіді і повчання, викликаючи глибоке захоплення у аскетів Святої Гори. Нифонт жив в різних монастирях, а також деякий час в печері - в найсуворіших умовах. Після святий остаточно пішов у монастир Діонісіат і прийняв там схиму, що послужило стимулом для ще більших духовних подвигів.
Слава про ченця Нифонта швидко розлетілася за межі Святої Гори, і незабаром у Діонісіат прибула делегація із Солуня. Після смерті митрополита Парфенія клірики прийшли просити Нифонта стати його наступником. Святий погодився прийняти волю Господа та був зустрінутий в місті радісною юрбою, яка прийшла отримати благословення.
У 1482 року Нифонт був посвячений у єпископи і почав проповідувати православ'я, зміцнюючи християн, які потрапили під турецьке ярмо. Єпископ особисто відвідував найбідніші будинки у місті, роздаючи милостиню і спонукаючи слідувати християнським заповідям. Однак захищаючи інтереси Церкви, святитель Нифонт потрапив під гоніння, і незабаром турецький уряд змусив його покинути патріарший трон. Вигнаний з міста, преподобний Нифонт пішов в Предтеченський монастир фракійського міста Созополя і два роки молився там про прощення своїх ворогів.
У 1497 році Нифонт знову був покликаний на Константинопольський престол. Однак турецький султан знов виганяє святого з міста - за те, що при зустрічі Нифонт не надав йому належних почестей. Незабаром Нифонта відвідав волоський воєвода Раду Великий і запросив керувати Угро-Волоської Церквою. У Валахії (сучасна Румунія) Нифонт проводить реформи управління монастирями, вимагаючи суворо дотримуватися Божих заповідей, рішуче бореться з пияцтвом і розпустою. Строго дотримуючись Закона Божого, Нифонт відлучив від причастя за двоєженство близького родича Раду, після чого той вигнав Нифонта з Валахії.
В одязі простого ченця святитель повертається на Святу Гору в монастир Діонісіат і, не бажаючи бути впізнаним братією, береться пасти мулів і робити найбруднішу роботу. Одного разу, коли він молився, випасаючи мулів у горах, над Нифонтом піднявся язик полум'я до неба, який побачили ченці монастиря. Це було знамення, за яким ченці впізнали святого, і зустріли його з церковними дзвонами та всіма почестями, радіючи поверненню святого у їхню обитель. Святитель Нифонт дожив до 90 років, заздалегідь передбачивши день своєї смерті.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".