На Святій Горі Афон монахи не вживають горілку, але чому ж у раціон новоприбулого паломника, окрім звичних продуктів, входить міцний напій із анісу?
На Святій Горі Афон монахи не вживають горілку, але чому ж у раціон новоприбулого паломника, окрім звичних продуктів, входить міцний напій із анісу?
У будь-якому православному монастирі Святої Гори, паломників, відразу після прибуття на півострів, запрошують як високоповажних гостей до архондарика – спеціальної приймальної кімнати чи готелю. Саме тут архондарис – монах, який відповідає за прийом подорожніх, пропонує втомленим гостям прохолодну воду, рахат-лукум, каву, а також анісову горілку, яка в Греції називається ракі чи узо.
У деяких монастирях паломників можуть пригостити ципуро – національним міцним алкогольним напоєм Греції. Ципуро виготовляється з найчистішого виноградного соку, який був зібраний у конкретному афонському монастирі, і який у процесі виготовлення змішується з ароматними рослинами, що різняться залежно від монастиря.
Історія цього напою сягає глибокої давнини. За деякими свідченнями, вперше ципуро почали виготовляти православні монахи на горі Афон ще у візантійський період – у XIV столітті. Вони пригощали «ципуро» усіх паломників, які відвідували певну афонську обитель.
Треба відзначити, що на Афоні відношення до спиртних напоїв дуже спокійне. На перший погляд це може здатись дивним. Але в цьому немає нічого чудернацького. Для монахів-афонітів обмеження ставляться не зовнішні, щоб приховати від ченця спиртний напій, але внутрішні – щоб чернець особисто, з власної волі відмовився від споживання алкоголю.
Анісову горілку монахи-афоніти дають лише паломникам, самі ж її не п’ють. Під час монастирської трапези на горі Афон монахи-афоніти протягом усього року вживають лише одну воду. Але у день відзначення великих церковних свят, коли за монастирським уставом дозволяється споживання вина, на столі можна помітити келихи, наполовину наповнені червоним сухим вином. Деякі монахи символічно роблять декілька ковтків, інші ж його взагалі не вживають. Вино дозволяється приймати не перед їжею, а лише за 10 хвилин після початку трапези. Для цього ігумен монастиря спеціальним дзвіночком дає знак.
Пригощаючи гостей гори Афон невеликою кількістю анісової горілки, монахи виконують давній звичай – максимально догодити паломникам, проявляючи таким чином відому на весь світ грецьку гостинність. Ченці спілкуються з гостями радісно, ввічливо та дружелюбно, а коли мовчать, то моляться за їх спасіння.
Хтось може звинуватити афонських монахів у пияцтві. Але це зовсім не так. Пройшовши у величезну спеку по гористій місцевості декілька десятків кілометрів, відчувши неймовірну втому і спрагу – ось тоді по-справжньому цінуєш усю повноту афонської гостинності.
20 грамів міцного анісового напою, який, до речі, паломники п’ють за власним бажанням – їх ніхто до цього не примушує, у поєднанні з прохолодною водою, втамовує спрагу і психологічно розслаблює. Окрім того, завдяки цьому напою паломники менше потіють.
У нових кліматичних умовах шлунку надається додатковий стимул краще функціонувати. Треба зауважити, що алкоголь у теплих країнах діє зовсім інакше, ніж у прохолодних. У творі Джека Лондона «Син Сонця» європейці пили алкоголь, щоб не померти від лихоманки. Також завдяки міцному напою людина легше переносила спеку.
Після виснажливої морської подорожі до Афону, паломники втамовують спрагу водою, яку їм заздалегідь готують афонські монахи.
Одного разу у 1973 році преподобний Паїсій Святогорець приймав своїх духовних дітей у дворі келії Чесного Хреста під розлогою оливою. Тут була цистерна з каміння, куди стікала з даху дощова вода. Саме цією водою святий і пригощав паломників.
Коли ж до нього прийшли відвідувачі і побачили, що преподобний вичерпує для них останню воду з резервуару, то вони категорично відмовилися від пиття, для того, щоб не завдати незручностей преподобному. Коли ж святий Паїсій це зрозумів, то дуже засмутився, сказавши: «Краще було б, якби Ви мені заподіяли незручність. Тоді б я дякував Богу за ту воду, яку він мені раніше давав і молився б за тих, у кого води немає». Отже, чашка води на Святій Горі втамовує спрагу, знімає втому і дає сили для подальшої подорожі.
Ще одним обов’язковим раціоном новоприбулого афонського паломника є національні солодощі Греції – рахат-лукум. Цей смачний делікатес не тільки підбадьорює втомленого туриста, але й слугує ексклюзивною можливістю для монахів-афонітів виявити свою любов до паломників.
Ченці розкладають при вході тарілочки з рахат-лукумом і відразу усамітнюються у келіях. Таким чином, вони виконують християнський обов’язок гостинності, але віч-на-віч не зустрічаючись із паломниками.
Трав’яний чай на Афоні можна зустріти доволі рідко, набагато популярнішою є кава. Тут позначається національна грецька специфіка – споживати духмяну каву більше за чай. Крім того, у монастирях Святої Гори, як правило, звичних для нас компотів, сиропів, тієї самої кави чи чаю не п’ють. Водночас, монахам для підтримання безсонного стану дозволяється випити кави перед Всеношною службою.
Гора Афон славиться не лише великими подвижниками благочестя, монастирями і скитами, але й відомою на увесь світ гостинністю з її традиціями.
Павло Чамахуд
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".
Фото з відкритих джерел.