Православні 18 жовтня святкують набуття мощей преподобного Євдокима Ватопедського.
У 1841 році, коли намісником обителі Ватопед був архімандрит Філарет, проводилася реконструкція старої братської усипальниці, в якій зберігалися останки померлих ченців. Коли стали розбирати дах, на робочих обрушилася покрівля, і будівельним сміттям завалило один кут будівлі. Робочі розчистили усипальницю й помітили, що з купи будівельного сміття доноситься приємний запах, який все посилювався.
Потім були виявлені останки. Череп не був покритий, а тіло - оповите хітоном. Коли повністю відкопали мощі, то зрозуміли, що монах був похований в коліноприклонному положенні так, що його лівий бік спирався до стіни. Руки його були в схрещеному положенні на грудях, під правою знаходився образ Богородиці.
Про знайдені мощі розповіли архімандриту Філарету, митрополиту Адріанопольському Григорію і архієпископу Смирнському Хрисанфу, які тоді перебували в монастирі. Вони дуже здивувалися, побачивши мощі.
Архієпископ Хрисанф сказав присутнім: «Отці святі і братія, що ми стоїмо і дивуємося тому, що бачимо й що вдихаємо! Пильнуйте, друзі, і благоговійте перед десницею Всевишнього, Який і з сухих кісток угодника Свого виділяє невичерпні райські пахощі! Хто інший крім Бога нашого так помазав їх?! Від кого іншого ці Божественні пахощі?! Як можуть кістки і згниле тіло самі по собі виділяти його?! З Євангелія ми знаємо, що Лазар, пробувши лише чотири дні у гробі, давав сморід: «смердить», сказано, «четверодневен бо» (Ін. 11:39). Так і має бути, бо самі кістки наші, по плоті, віддають землі якусь данину смородом, а ці мощі невідомого нам угодника Божого виділяють райські пахощі. З цього слід зробити висновок, що Дух Божий, як за життя мешкав у цьому угоднику, так точно і по смерті не залишив його. Отже, прославим Бога, дивного у святих Своїх і вшануємо святого Його угодника», - сказав владика.
Святі мощі перенесли до церкви на честь святих апостолів, на території усипальниці.
Наступного дня намісник зібрав старшу братію, щоб визначити, ким був святий, мощі якого вони знайшли. На загальній монастирській раді встановили, що це мощі святого Євдокима. Ченці розсудили, що якщо святий «вважає непристойним прославитися під ім'ям Євдокима, то так благоволить і сам оголосити своє ім'я».
Під таким ім'ям святий шанується і по сьогодні.
Ким був Євдоким і чому похований саме так, є кілька версій. Найбільш поширеною є версія ченця Никифора, її схвалили всі монахи. Він припустив, що святий заздалегідь знав, коли він помре, але приховав це. Він взяв ікону Божої Матері і таємно увійшов в усипальницю, і ставши навколішки, помер зі словами: «Господи! В руки Твої віддаю дух мій». Як відомо, останки святогорців зазвичай відкопують через три роки після похорон. Але святий був дуже скромним і нікому не сказав про смерть і навіть після неї побажав залишатися невпізнанним. Господь же управив прославити його.
Усипальниця й одяг святого відносяться до початку XVII століття. Мощі святого Євдокима перенесли в вівтар соборного храму.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".