На Святій Горі паломники зазвичай відвідують чинні монастирі, однак є на Афоні й занедбані обителі, в які віруючі приходять не часто. Намісник київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископ Іона розповів про покинуті келії, які він відвідував.
«Цікаво потрапляти в занедбані келії. Як відомо, на Афоні діють 20 монастирів, між якими розподілена вся територія півострова. [...] Афон переживав періоди як розквіту, так і занепаду. Як відомо, на рубежі XIX-XX століть чернецтво тут процвітало. Руські ченці, яких уже не вміщав Пантелеімонів монастир, збудували величезні Іллінський та Андріївський скити, кілька десятків окремих келій.
Після революційних подій 1917 року приплив наших земляків на Святу Гору припинився, і багато келій прийшли в запустіння. Коли монахи, які жили тут, померли, будівлі стали руйнуватися. Рідко де на Афоні келії будувалися капітально - як правило, будівельним матеріалом служив камінь, скріплений глиною. Тому не пошкоджується дах, бо вода тут же розмиває кладку, і спорудження буквально за кілька років приходить у непридатність», - розповів архієпископ Іона.
Він пояснив, чому йому подобається відвідувати занедбані місця на Афоні.
«Я взагалі дуже люблю бувати в занедбаних місцях: цікаво уявляти, як тут вирувало життя, як люди це будували, молилися, трудилися. Заходиш і бачиш: тут була трапезна, стоїть стіл, на стіні світла пляма - ймовірно, від ікони. Поруч кріплення для лампади, потертість на підлозі - місце для читця. Дивишся у вікно й думаєш, що цим же видом на море милувалися і твої земляки сто років тому...», - сказав владика.
Архієпископ Іона розповів, про що він подумав, відвідуючи Пантелеімонів монастир.
«Колись у Пантелеімонівському монастирі в Покровському соборі стояв на службі біля вікна, за яким виднілися купола інших церков, море, і подумав: ось, нині собор наповнений паломниками, молодими ченцями. Життя кипить, монастир відновлюється, причому стрімкими темпами. Але як відчували себе в цих стінах ченці тридцятих, сорокових, п'ятдесятих років ХХ століття? Хоч вони й були відірвані від Батьківщини, але знали, що там відбувається. Розуміли, що тут вони, хоч і в тяжкому становищі, але перебувають в спокої, в мирі, а віруючим у СРСР доводиться терпіти за віру такі гоніння... Які почуття відчували святогірські ченці, що при цьому думали? Чи могли припустити, що колись комунізм впаде, що знову з тепер уже колишнього Союзу приїдуть монахи, і обитель почне відроджуватися? Або відвідували їх відчайдушні думки: ось, ми помремо, і нічого після нас не залишиться... Усі справи рук людських рано чи пізно підуть у небуття, але душі люблячих Господа живі та продовжують прославляти свого Творця», - зазначив намісник столичного монастиря.
Владика Іона також розповів, який сон йому неодноразово сниться.
«Що цікаво - мені дуже часто сниться сон, в якому я відновлюю якийсь покинутий храм. Ходжу, бачу його запустіння й думаю, з чого починати, що робити, де що облаштувати. Подібні думки виникають і в покинутих афонських келіях. Цікаво, що деякі з них спорожніли не так давно, збереглися багато деталей обстановки, а подекуди навіть одяг залишився висіти на гачках. Усе це - невидимий зв'язок із колишніми жителями», - сказав архієпископ.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".