Настоятель афонської келії розповів про те, як боротися з гнівом і навіщо монахи у кров розбивають собі зуби

Настоятель келії святої Анни Гори Афон архімандрит Антипа розповів про те, як боротися з гнівом, навіщо монахи розбивають собі зуби, і чому християнин повинен бажати Царства Небесного навіть бісам.

Гнів сам по собі є гріховним почуттям, крім того, у гніві людина здатна здійснювати ще більш тяжкі гріхи. Настоятель келії святої Анни Гори Афон архімандрит Антипа розповів про те, як боротися з гнівом, навіщо монахи розбивають собі зуби, і чому християнин повинен бажати Царства Небесного навіть бісам.

Архімандрит Антипа говорить про те, що гнів є отрутою, яка руйнує наші душі, наше тіло і наші сім'ї, тому кожна людина всіма силами повинна боротися із цим почуттям.

«Дурний стан гніву виникає у людини, в якій немає послуху волі Божої. І кожен християнин, так само, як і нехристиянин, повинен цю отруту, іменовану гнівом, виганяти із себе і боротися із нею.

Гнів - це породження егоїзму, і людина взагалі повинна боротися зі своїм егоїзмом, але особливо - із гнівом. Тому що гнів - це справжня отрута, що викликає і тілесні хвороби в людині. Але, що найгірше - гнів створює погану обстановку навколо цієї людини. Коли в родині є гнівлива людина, через неї все у будинку перевертається догори дном. Святий Іоанн Ліствичник каже, що гнівливий ігумен - це те саме, що і лисиця у курнику. Те ж саме можна сказати і про сім'ю, де є гнівлива людина», - каже афонський монах.

Настоятель афонської келії радить придушувати відчуття гніву у той момент, коли воно тільки зароджується в нашій душі, а якщо це неможливо – піти від спілкування або розмови, що нас дратує.

«Люди повинні бути покірними і мирними. Звичайно, покірність і мир походять від загального духовного стану, але всім нам потрібно бути особливо уважними у гніві. І людині потрібно боротися щоразу, коли зачеплений її егоїзм, і коли вона відчуває цю схильність і цей прояв до гніву. Перше, що їй потрібно зробити - це примусити себе щосили придушити цей гнів або піти від усіх у цей момент. Адже краще піти від розмови, ніж продовжувати її у гніві», - вчить архімандрит Антипа.

Боротися із почуттям гніву доводиться не тільки мирянам, але і служителям Церкви. Ігумен келії святої Анни розповів, як позбавляються від гріховного почуття монахи, коли їх долає гнів чи лють.

«Я знаю одного ігумена у Греції, який за своєю природою гнівливий. І одного разу він мені сказав: «Я зламав собі зуби, стискаючи рот, аби промовчати, щоб не наговорити поганого і не висловитися у той момент, коли мене душив гнів, тому що я цілком віддався гніву».

Але можна згадати і старіший приклад із Древнього патерика, який описує, як в устах одного старця слово образи зробилося кров'ю - настільки він стримував себе і боровся з собою, щоб не відповісти братові. Коли ж він виплюнув цю кров, він заспокоївся і забув образу.

Так з гнівом борються навіть монахи, бо ця боротьба є частиною загальної боротьби, яку ми ведемо всередині себе, щоб ворог був вигнаний і переміг Христос. Тому що, як кажуть святі отці, усі пристрасті, і пристрасть гніву також - це прояв бісів у нашій душі», - розповів настоятель келії святої Анни.

Архімандрит Антипа пояснює, що почуття гніву дане нам Богом, щоб боротися із власними гріхами і пристрастями. При цьому людина не повинна гніватися на ближнього, і навіть ворогам бажати Царства Небесного.

«Інша справа, коли гнів обертається проти наших пристрастей і проти бісів. Але не в тому сенсі, щоб ми їх обзивали лайливими словами - це неприпустимо для християнина. Преподобний Ісаак Сирін каже, що монах і християнин (а православна духовність по суті одна, у ній немає поділу на одруженого і неодруженого) повинні боротись із відчаєм і завзятістю. Тому що двері до Раю не відкриваються легко, як би нам цього не хотілося.

І ми повинні боротися із гріхом по-справжньому - так, щоб у молитві очистити себе. І повинні любити всіх. Як говорить преподобний Ісаак Сирін, щоби наше серце горіло за усяке творіння, і навіть за бісів. Не бажати їм у гніві, щоб вони пішли від Бога. Але бажати того, щоб навіть біси знайшли свій шлях до Бога, дотримувалися Божої волі, і щоб вони не втратили Раю.

Ми повинні мати такий помисел, щоб навіть каміння не потрапило до пекла, а бажати того, щоб усі потрапили до Раю. От який у нас повинен бути настрій помислів, і тоді ми зможемо допомогти і собі, і іншим, і тоді ми «себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо», - вчить афонський монах.

Дарина Чугаєвська, за відеоматеріалами зі Святої Гори Афон.

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

УНІАН в Google News