Афонський старець розповів про дівчину, вчинок якої спонукав царевича стати великим аскетом

Незважаючи на те, що жіноча нога ніколи не ступала і не може ступати на Святу Гору, православні жінки в різні часи шанували Афон, підтримуючи монастирські обителі святої землі пожертвами. Архімандрит Арсеній, старець афонської келії Білозерка (Буразери), що знаходиться неподалік монастиря Хіландар, розповів повчальну історію про бідну дівчину, яка, щоб допомогти будівництву афонського храму, пожертвувала найдорожчим, чим спонукала святогірського ченця на подвиг самітництва.

Незважаючи на те, що жіноча нога ніколи не ступала і не може ступати на Святу Гору, православні жінки в різні часи шанували Афон, підтримуючи монастирські обителі святої землі пожертвами. Архімандрит Арсеній, старець афонської келії Білозерка (Буразери), що знаходиться неподалік монастиря Хіландар, розповів повчальну історію про бідну дівчину, яка, щоб допомогти будівництву афонського храму, пожертвувала найдорожчим, чим спонукала святогірського ченця на подвиг самітництва.

Історія, яку розповів афонський старець Арсеній, сталася сто років тому, ще до революційних подій у Росії. Про монаха Парфенія відомо, що він був із царського роду, але втік від розкішного дворянського життя на Святу Гору Афон, де як людина грамотна отримав послух на паперову роботу секретаря у руській келії Білозерка.

«Старець Нектарій Караманліс розповідав нам про руського ченця Парфенія, якого він особисто знав. Старець Парфеній був царського роду, а в нашій келії Буравері він був грамотієм, тобто секретарем. Він вів переписку, через нього ж приходили нам усі пожертви від мирян на будівництво, оскільки у той час у нашій келії будували великий храм.

І ось одного разу отець Парфеній отримав листа від однієї руської селянки. Вона писала так: «Святі отці! Я б дуже хотіла вкласти свою лепту в будівництво руського храму на Афоні. Але я бідна дівчина-селянка, у мене нічого немає, щоб пожертвувати на цю добру справу. Але я придумала спосіб: я обстригла своє волосся і продала його панночкам, які збираються заміж і готують собі для цього чуже волосся. І виручені гроші я посилаю вам, щоби ви згадали на Святій Горі і моє ім'я».

А в ті роки обстригти волосся дівчині в Росії означало безчестя, це ставило на неї тавро блудниці. І, отримавши цей лист, секретар келії отець Парфеній жахнувся. Він сказав: «Ми, ченці, відреклися від усього, але маємо тут усе необхідне, навіть маємо чай та цукор. А бідний народ, не маючи і цього, віддає нам останнє - своє волосся. Напевно, у гуртожитньому чернецтві щось не так».

Отець Парфеній не став шукати компромісів зі своєю совістю і після цього випадку пішов на страшну Карулю, де став виснажувати своє тіло у подвигах, постах та бдіннях. Він оселився у печері і став нести там надприродні подвиги, так що через деякий час він став одним із найвідоміших карульських старців. І він дійсно був великим аскетом», - розповів архімандрит Арсеній.

Про монаха Парфенія, який провів залишок земного життя у скелях Карулі, залишилося мало відомостей, ім'я ж бідної дівчини, яка спонукала кровного царевича відректися від усіх земних благ, і зовсім не відомо. Але афонські монахи досі розповідають цю повчальну історію, як приклад великої жертовності, яку може здійснити кожен з нас, відрікаючись від благ, комфорту і навіть доброго імені в ім'я Господа.

Дарина Чугаєвська, за відеоматеріалами з відкритих джерел.

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

УНІАН в Google News