2

Історія дивовижного знайдення мощей святого, який помер, стоячи на колінах

Православні християни 18 жовтня (за новим стилем) відзначають знайдення мощей преподобного Євдокима Ватопедського.

2

Православні християни 18 жовтня (за новим стилем) відзначають знайдення мощей преподобного Євдокима Ватопедського.

У 1841 році при архімандриті Філареті в афонскій обителі Ватопед проводилася реконструкція старої братської усипальниці, в якій зберігалися останки покійних святогорців.

Коли почали розбирати дах усипальниці, то на робочих обрушилася покрівля, і будівельним сміттям завалило один кут будівлі.

Робітники почали розчищати усипальницю й раптом помітили, що з купи будсміття став доноситися приємний запах. Чим більше розчищали завал - тим більше посилювався аромат.

Так робочі виявили людські останки. Череп був нічим не покритий, а тіло - оповите хітоном. Коли повністю відкопали мощі - з'ясувалося, що монах був похований, стоячи на колінах і лівим боком спирався до стіни. Руки святогорця були схрещені на грудях, під правою була ікона Божої Матері.

Про це обретіння розповіли архімандриту Філарету, митрополиту Адріанопольському Григорію й архієпископу Смірнському Хрисанфу, які тоді перебували у Ватопеді. Вони вкрай здивувалися, коли побачили мощі.

Владика Хрисанф звернувся до присутніх:

«Отці святі й братія, що ми стоїмо і дивуємося тому, що бачимо і що відчуваємо аромат! Пильнуйте, друзі, і благоговійте перед десницею Всевишнього, Який і з сухих кісток угодника Свого виділяє невичерпні райські пахощі! Хто інший, окрім Бога нашого так помазав їх?! Від кого іншого ці Божественні пахощі?! Як можуть кістки і згниле тіло самі по собі виділяти їх?! З Євангелія ми знаємо, що Лазар, пробувши лише чотири дні у гробі, видавав сморід: «смердить», сказано, «четвероденний бо є» (Ін. 11:39). Так і має бути, бо самі кістки наші віддають землі якусь данину смородом, а ці мощі невідомого нам угодника Божого виділяють райське пахощі. На цьому слід укласти те, що Дух Божий, як за життя мешкав у цьому угоднику, так і після смерті не залишив його. Отже, прославим Бога, дивного у святих Своїх і вшануємо святого Його угодника», - сказав владика.

Потім мощі перенесли в храм на честь святих апостолів, який знаходився на території усипальниці. Наступного дня архімандрит Філарет зібрав старшу братію, щоб спільно визначити, ким же був цей святий. Адже в усипальниці спочивали останки багатьох насельників.

На загальній монастирській раді було встановлено, що ім'я цього святого - Євдоким. Святогорці також постановили, що якщо святий «вважає непристойним прославитися під ім'ям Євдоким, то хай благоволить і сам оголосити своє ім'я». Під ім'ям Євдоким святий шанується і по сьогодні.

Щодо того, ким же був святий і чому похований у такому положенні, існує кілька версій. Найбільш поширеною є версія ченця Никифора, яку схвалили всі насельники монастиря.

Никон припустив, що святий заздалегідь знав, коли він помре, але нікому не говорив про це. Він взяв ікону Богородиці й таємно увійшов до усипальниці, і ставши навколішки, помер зі словами: «Господи! В руки Твої віддаю дух мій».

Ця версія вважається правдивою, оскільки, якби святий був раніше похований поза усипальницею, то коли його тіло викопували із землі, щоб перенести в усипальницю, не було пахощів. При тому, мощі були в хітоні, а в руках - образ Богородиці.

Як відомо, в усипальницю складаються лише кістки покійних. Останки святогорців зазвичай відкопують із землі через три роки після поховання.

Святий був настільки скромним, що нікому не сказав про майбутню смерть і більш того - після смерті побажав залишатися невпізнанним. Однак, Господь управив прославити свого угодника.

Щодо того, коли жив святий - немає конкретних дат. Будівля усипальниці й одяг святого відносяться до початку XVII століття.

Мощі святого Євдокима були урочисто перенесені до вівтаря соборного храму.

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter