Історія дивовижного знайдення мощей святого, який помер, стоячи на колінах

Православні християни 18 жовтня (за новим стилем) відзначають знайдення мощей преподобного Євдокима Ватопедського.

Православні християни 18 жовтня (за новим стилем) відзначають знайдення мощей преподобного Євдокима Ватопедського.

У 1841 році при архімандриті Філареті в афонскій обителі Ватопед проводилася реконструкція старої братської усипальниці, в якій зберігалися останки покійних святогорців.

Коли почали розбирати дах усипальниці, то на робочих обрушилася покрівля, і будівельним сміттям завалило один кут будівлі.

Робітники почали розчищати усипальницю й раптом помітили, що з купи будсміття став доноситися приємний запах. Чим більше розчищали завал - тим більше посилювався аромат.

Так робочі виявили людські останки. Череп був нічим не покритий, а тіло - оповите хітоном. Коли повністю відкопали мощі - з'ясувалося, що монах був похований, стоячи на колінах і лівим боком спирався до стіни. Руки святогорця були схрещені на грудях, під правою була ікона Божої Матері.

Про це обретіння розповіли архімандриту Філарету, митрополиту Адріанопольському Григорію й архієпископу Смірнському Хрисанфу, які тоді перебували у Ватопеді. Вони вкрай здивувалися, коли побачили мощі.

Владика Хрисанф звернувся до присутніх:

«Отці святі й братія, що ми стоїмо і дивуємося тому, що бачимо і що відчуваємо аромат! Пильнуйте, друзі, і благоговійте перед десницею Всевишнього, Який і з сухих кісток угодника Свого виділяє невичерпні райські пахощі! Хто інший, окрім Бога нашого так помазав їх?! Від кого іншого ці Божественні пахощі?! Як можуть кістки і згниле тіло самі по собі виділяти їх?! З Євангелія ми знаємо, що Лазар, пробувши лише чотири дні у гробі, видавав сморід: «смердить», сказано, «четвероденний бо є» (Ін. 11:39). Так і має бути, бо самі кістки наші віддають землі якусь данину смородом, а ці мощі невідомого нам угодника Божого виділяють райське пахощі. На цьому слід укласти те, що Дух Божий, як за життя мешкав у цьому угоднику, так і після смерті не залишив його. Отже, прославим Бога, дивного у святих Своїх і вшануємо святого Його угодника», - сказав владика.

Потім мощі перенесли в храм на честь святих апостолів, який знаходився на території усипальниці. Наступного дня архімандрит Філарет зібрав старшу братію, щоб спільно визначити, ким же був цей святий. Адже в усипальниці спочивали останки багатьох насельників.

На загальній монастирській раді було встановлено, що ім'я цього святого - Євдоким. Святогорці також постановили, що якщо святий «вважає непристойним прославитися під ім'ям Євдоким, то хай благоволить і сам оголосити своє ім'я». Під ім'ям Євдоким святий шанується і по сьогодні.

Щодо того, ким же був святий і чому похований у такому положенні, існує кілька версій. Найбільш поширеною є версія ченця Никифора, яку схвалили всі насельники монастиря.

Никон припустив, що святий заздалегідь знав, коли він помре, але нікому не говорив про це. Він взяв ікону Богородиці й таємно увійшов до усипальниці, і ставши навколішки, помер зі словами: «Господи! В руки Твої віддаю дух мій».

Ця версія вважається правдивою, оскільки, якби святий був раніше похований поза усипальницею, то коли його тіло викопували із землі, щоб перенести в усипальницю, не було пахощів. При тому, мощі були в хітоні, а в руках - образ Богородиці.

Як відомо, в усипальницю складаються лише кістки покійних. Останки святогорців зазвичай відкопують із землі через три роки після поховання.

Святий був настільки скромним, що нікому не сказав про майбутню смерть і більш того - після смерті побажав залишатися невпізнанним. Однак, Господь управив прославити свого угодника.

Щодо того, коли жив святий - немає конкретних дат. Будівля усипальниці й одяг святого відносяться до початку XVII століття.

Мощі святого Євдокима були урочисто перенесені до вівтаря соборного храму.

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

УНІАН в Google News