Полюбити Грецію: відверте інтерв'ю українського дипломата про 20 років роботи в посольстві

Володимир Шкуров у своєму відвертому інтерв'ю про 20 років роботи в посольстві розповів про побудову відносин між Україною та Грецією, як змінилося життя на Святій Горі за кілька десятиліть, що відчувають паломники в кістниці афонського монастиря, як грецькі горяни полюбили українську культуру, про афонських старців, як в посольстві замироточила ікона, а також - куди насамперед хочуть потрапити греки, коли приїжджають в Україну.

Володимир Шкуров у своєму відвертому інтерв'ю про 20-ть років роботи у посольстві розповів про побудову відносин між Україною та Грецією, як змінилося життя на Святій Горі за кілька десятиліть, що відчувають паломники у костниці афонського монастиря, як грецькі горяни полюбили українську культуру, про афонських старців, як у посольстві замироточила ікона, а також - куди насамперед хочуть потрапити греки, коли приїжджають в Україну.

Інтерв'ю з українським дипломатом, послом України у Греції (2010 - 2017 рр.) Володимиром Шкуровим - про культурні, духовні і гуманітарні зв'язки двох країн.

Володимир Шкуров - український дипломат, який присвятив своє життя Греції. Понад двадцять років займаючись міжнародними відносинами, він стояв біля витоків розробки перших кроків співпраці між країнами і пройшов шлях від секретаря консульства до Надзвичайного і Повноважного посла України в Греції.

В інтерв'ю БФ «Православний  спадок України на Святій Горі Афон» для «УНІАН-Релігії» Володимир Шкуров розповів про те, як залучав греків до української культури, навіщо до нього у кабінет приходила нескінченна низка паломників, і чому дипломатичні відносини між країнами повинні вибудовуватися на духовно-культурному фундаменті. 

С президентом Греции Прокописом Павлопулосом

«ЗАХОПЛЕННЯ ГРЕЦІЄЮ ПОЧАЛОСЯ З ГУРТКА КЛАСИЧНОЇ ФІЛОЛОГІЇ»

- Володимире Анатолійовичу, ви багато років, навіть десятиліть присвятили Греції, були послом, консулом, радником. Що послужило мотивом присвятити своє життя Греції, грецькій культурі?

- Коли я був студентом, сталося так, що я спілкувався з уже нині покійними викладачами Тетяною Миколаївною Чернишовою та Андрієм Олександровичем Білецьким. Одного разу я потрапив на засідання у гурток класичної філології, який мене дуже зацікавив, але чомусь через деякий час перестав існувати. Виявилося, що Тетяна Миколаївна, викладач грецької філології, була важко хвора, у неї був розсіяний склероз, але вона охоче приймала студентів у себе вдома.

Так я став приходити у їх квартиру на київській Русанівці, куди іноді навіть соромився заходити, коли приїжджав на гурток один. Тетяна Миколаївна тоді вже не ходила, перед заняттями зі студентами весь день мовчала - набиралася сил. А після її гуртка у нас були ще заняття з Андрієм Олександровичем із давньої мови. Ось, власне, ці уроки і стали для мене таким мотивом і поштовхом до того, щоб зацікавитися грецькою культурою. 

Во время одного из мероприятий в культурно-информационном Центре Посольства Украины в Греции.

- Тобто, ви полюбили Грецію, вивчаючи грецьку мову?

- І мову, і завдяки людям, які дійсно дуже любили цю країну. Тетяна Миколаївна була фізик за освітою і, одного разу відвідавши Грецію, вона настільки була вражена цією країною, що повністю змінила свою кар'єру - зайнялася вивченням мови, збирала фольклор. І тому на заняттях, крім навичок граматики і синтаксису, вони прищеплювали нам по-справжньому живий інтерес до Греції. А вже потім я став самостійно займатися, контактувати з людьми, їздити у цю країну.

- Володимире Анатолійовичу, ви є кандидатом філологічних наук, і темою вашої дисертаційної роботи була «Київський Псалтир 1397 роки як етап іудео-християнської традиції поширення Книги Псалмів». Чому виник інтерес саме до цього давнього рукопису?

- Можна сказати, це був не лише мій інтерес, але й мій обов'язок. Річ у тому, що Тетяна Миколаївна Чернишова, мій учитель, перед самою смертю передала мені цей  факсимільний рукопис зі словами: «Візьми, хочу тобі подарувати цей рукопис. Я вже не встигну, а ти зроби». Тому я займався цією книгою у пам'ять про Тетяну Миколаївну, їй і присвятив свою роботу.

«Я БУВ НАСТІЛЬКИ ЗАХОПЛЕНИЙ ГРЕЦІЄЮ, ЩО ПІД ЧАС ПЕРШОГО ВІЗИТУ БОЯВСЯ РОЗЧАРУВАТИСЯ»

- Яким було ваше перше знайомство із Грецією?

- Я приїхав до Греції 1989 року. Дуже хотів потрапити на Афон, але така можливість випала лише під час другої поїздки. Тоді ж я вперше відвідав Акрополь і зайшов до  археологічного музею. Там була зала, де експонувалися стародавні грецькі вази, і я ними настільки захопився, що не помітив, як пролетіли кілька годин. І, коли наглядач прийшов закривати музей і побачив, як захоплено я розглядаю ці вази, він мовчки спустився і терпляче чекав, поки я закінчу насолоджуватися цими давньогрецькими артефактами. Насправді, мої вчителі, Білецький і Чернишова, настільки яскраво описували Грецію, що перед першою поїздкою навіть виникло відчуття сумніву: а раптом ти приїдеш, а країна тебе розчарує, бо виявиться не такою, як ти її собі уявляв?

- Виявилася «такою»?

- Такою. І я щиро вдячний долі, що мав можливість жити у цій країні.

- А як ви потрапили на дипломатичну службу?

- У той час в Україні почалися перетворення, і перший Президент, Леонід Кравчук, формуючи дипломатичний корпус, хотів бачити у ньому не дипломатів з Радянського Союзу, а нових людей. Я тоді жив у Греції, навчався на богословському факультеті Афінського університету і, коли покликали до МЗС на роботу, з радістю погодився, оскільки наївно вважав, що мені вдасться поєднувати науку і дипломатію. Повернувся до України і став вести напрямок Греція і Кіпр. Звичайно, наукова діяльність тоді відійшла на другий план, оскільки роботи було дуже багато. Це зараз у нас є вже сорок-п'ятдесят договірних документів про співробітництво між країнами, а тоді нічого не було. Той же договір про дружбу і співробітництво між Україною і Грецією - тоді написав я.

«ПАЛОМНИКИ ПРИЇЗДИЛИ ДО МЕНЕ У КАБІНЕТ, ЩОБ ПОКЛОНИТИСЯ ІКОНІ»

- Володимире Анатолійовичу, скільки років ви прожили у Греції?

 - Я тільки на дипломатичній роботі там прожив двадцять років, а всього, напевно, близько сорока. Приїхав туди як радник, потім мене призначили генконсулом. Було дуже складно, адже ніхто не допомагав. Хоча іноді траплялися і такі речі, які, якщо можна так сказати, давали зрозуміти, що все роблю правильно.

Коли ми повинні були відкривати наше консульство, ми всі ретельно готувалися до цієї події, приводили до ладу приміщення. Я попросив написати до цього знаменного дня ікону великомученика Георгія Побідоносця, яку потім повісив у себе в кабінеті. Через рік після цього до Греції повинен був прилетіти Президент, було дуже багато роботи, оскільки потрібно було підготуватися до зустрічі офіційної делегації. І ось я засидівся у посольстві за паперами до ночі, і тут до мене входить дружина: «А що це у тебе за мотузки за спиною висять?». Я дивлюся, а на іконі, з того боку, де Святий Георгій б'є дракона, течуть просто справжні потоки...

- Течуть потоки? Тобто, ікона замироточила?!

- Так. Я потім поїхав на Афон, розповів про це монахам, вони порадили залишити цю ікону у себе. Цікаво, що інформація про цю ікону дуже швидко розійшлася. Потім приїжджали монахи з Києво-Печерської лаври, з інших українських монастирів, просто паломники. Приїжджали спеціально до мене у кабінет, щоб поклонитися цій іконі. Приїхав навіть той чоловік, який продав мені колись цю ікону. І знаєте, навіщо? Він повернув гроші!..

«НА АФОНІ Я МИВ ПОСУД РАЗОМ ІЗ МОНАХАМИ» 

С игуменом афонского монастыря Ксенофонт, архимандритом Алексием (Мадзирис).

- Свята Гора Афон є одним з головних місць паломництва для православних християн. Яким було ваше перше знайомство з Афоном, які враження зберегли про нього?

- У ті роки потрапити на Афон було з категорії неможливого. Ми приїхали на автобусі до столиці на нічліг, я брав з бібліотеки книги Барського і читав їх вночі. Я до сих пір пам'ятаю шум морських хвиль, які билися об берег. І, звичайно, не забуду, як на Великдень у монастирі доручили нести хоругву - мені здавалося, вона така важка, що я просто впаду.

На Афоні я працював у бібліотеці Пантелеймонівського монастиря, від якої мені видали ключ. У мене були там якісь зобов'язання, але потім мені стало ніяково просто так користуватися бібліотекою, я сказав, що так не можу і хочу допомагати по господарству. На кухні був монах Рафаїл, я йому допомагав, мив посуд разом із ним. Потім, коли вже став послом і приїхав на Афон, він, звичайно, був дуже зворушений – він же знав усі тонкощі моєї дипломатичної кар'єри...

- Ви, напевно, застали на Афоні ще багатьох старців, про яких зараз пишуть книги, знімають фільми?

- Коли я приїхав на Святу Гору, отець Макарій і отець Кіріон тільки там оселилися. Я займався Псалтиром і отець Макарій теж займався тлумачним Псалтиром. Був тоді на Афоні і відомий старець Рафаїл, він потім осліп і помер. 

С украинскими военнослужащими, проходившими лечение в Греции.

 «МИ ВОЗИЛИ ВИСТАВКИ НАШИХ ХУДОЖНИКІВ У НАЙВІДДАЛЕНІШІ ГІРСЬКІ СЕЛИЩА»

- На посаді посла України в Греції ви активно підтримували проекти, які презентують світу культурну й духовну спадщину України. Наскільки близька грецькому народові  українська культура і яке враження справляють на греків подібні заходи?

- Грекам дуже цікава наша культура. Вони здатні сприймати будь-які види культури, якщо це талановито і гідно представлено. Коли я був послом, ми проводили дуже багато культурних заходів, виставок, концертів та презентацій української культурної спадщини. Ми робили виставки в Афінах, а іноді навіть возили ці виставки по віддалених селах. І ось навіть там, у горах, де люди, по суті, роками не виходять зі своїх будинків, ми знайомили греків з українською культурою. І, повірте, це була для них колосальна подія!

- У 2008 році в Афінах відкрився Культурно-інформаційний центр у складі Посольства України в Грецькій Республіці. Розкажіть про його роботу.

- Культурний центр - це не окрема структура, це складова частина нашого посольства. До нас приїжджало багато художників, яких ми розміщували у посольстві, у нас проходили щомісячні виставки. Ми організовували благодійні аукціони на підтримку незрячих дітей. До нас приїжджали співаки та артисти. А вишиванки майстрині Дар'ї Майструк викликали  серед греків справжній фурор. Насправді, там з великим інтересом дивляться на українську культуру, а нам є, що їм показати. 

Владимир Шкуров с украинской делегацией.

«ВІРА В БОГА - У ДУШІ КОЖНОГО ГРЕКА»

- Як розвивалося гуманітарне співробітництво між Україною та Грецією з часів незалежності України, і на якому етапі воно знаходиться сьогодні?

- Цей елемент навіть не культурної, а гуманітарної складової, дуже важливий. Ми багато разів привозили у Грецію дітей з малозабезпечених сімей із різних регіонів України, і жодного разу нам не відмовили у розміщенні. Навіть за часів, коли в Греції був банківський контроль, і вони не могли отримувати ті гроші, які у них зберігалися в банках, навіть тоді греки брали наших дітей. А це по 500, по 1000 дітей за сезон з харчуванням, проживанням, ознайомчими екскурсіями.

- Яка роль релігії і Церкви у сучасній грецькій державі і суспільстві? Наскільки релігійними є самі греки?

- Греки дуже релігійні. Сьогодні уряд намагається проводити якісь реформи, тому є певна напруга в суспільстві. Але, якщо говорити об'єктивно, віра знаходиться дуже глибоко у душі кожного грека. На всі служби, на всі свята храми переповнені людьми. На Афоні завжди багато народу, багато молоді, деякі греки постійно відвідують Святу Гору.

Презентация "Петриковка" в культурно-информационном Центре Посольства Украины в Греции.

«НАВІТЬ ПІД МАРКОЮ ПАТРІОТИЗМУ НЕ МОЖНА КУЛЬТИВУВАТИ РОЗКОЛ У ДУХОВНІЙ СФЕРІ»

- Відомий афоризм з оповідання Антона Чехова говорить про те, що «в Греції все є». Ви багато років прожили у цій країні, чого особисто вам не вистачало в Греції?

- Мені, напевно, пощастило з Грецією, і ніякого дискомфорту не доводилося відчувати. А, якщо чогось і не вистачало, то, мабуть, найпростіших речей. Наприклад, одного разу наші діти приїхали з виступом на якийсь конкурс. Запросили дипломатів, я сиджу у першому ряду. І ось заграла музика, виходять наші малюки танцювати гопак, а у мене сльози по щоках течуть, і заховати їх неможливо, розумієте? Або інший випадок, коли приїхали школярі з Одеси і раптом стали зі сцени читати вірші грецькою. Я питаю, а що, діти мову знають? Ні, відповідає вчителька, вони вивчили вірші, щоб приємно зробити грекам, на знак подяки за прийом. Ось такі прості речі завжди дуже радували...

- Володимире Анатолійовичу, у вас багатий дипломатичний та життєвий досвід. Що ви думаєте про сьогоднішні події у релігійному житті України?

- Безумовно, в України зараз дуже непрості часи. Я вважаю, що розкол у Православ'ї - це дуже погане явище для нашого соціуму. Тому що суспільство таким чином розрізається у тому місці, де у нього знаходиться душа. Начебто це і не так помітно відбувається, але з часом все проявляється. Виявляється у соціальному нерозумінні, в озлобленості людей. Питання релігії потрібно дуже делікатно вирішувати. Тому що не можна, навіть під маркою патріотизму, культивувати розкол у духовній сфері. Інакше це може призвести до незворотних наслідків.

«УСІ ГРЕКИ, ПРИЇЖДЖАЮЧИ В УКРАЇНУ, НАСАМПЕРЕД ХОЧУТЬ ПОТРАПИТИ ДО ЛАВРИ»

 - Як відомо, чернецтво на київські землі приніс зі Святої Гори Афон засновник Києво-Печерської лаври Антоній Печерський. У минулому році ви сприяли проведенню виставки художньої фотографії «Києво-Печерська лавра - святиня України», яка проходила в афінському культурному центрі. Яке враження наша лавра справляє на греків?

- Колосальне враження! Греки дуже добре знають Києво-Печерську лавру. Хто б з греків не виїжджав в Україну, усі хочуть потрапити до нашої лаври. Ми двічі робили цю виставку, і в обох випадках був приголомшливий успіх. Крім того, ми щорічно проводили у посольстві вечерю православ'я, на якій також розповідали про духовне життя України. Ми запрошували митрополита, послів, пресу, а минулого року на запрошення відгукнувся Блаженніший митрополит Онуфрій і відвідав нас. У результаті вийшла двостороння подія, яка мала позитивний резонанс. Адже, говорячи про культурні зв'язки, нам важливо не просто показати, як ми дерева садимо, нам важливо зміцнити коріння. І коріння, перш за все, духовні.

- Ви акцентуєте увагу на духовних і культурних зв'язках між країнами. Наскільки такі зв'язки важливі для єднання двох народів?

- Звичайно, можна створити якийсь союз на основі чисто економічних відносин, з огляду на силу інтересів між державами. Але, якщо не буде між ними духовно-культурного фундаменту, все зруйнується. І це дуже важливо в стратегії міжнародної роботи. Крім того, гідне представлення себе через культуру - це елемент певної зрілості нації.

Розмовляли Андрій Ус, Анна Горпинченко, Дарина Чугаєвська.

УНІАН в Google News