Афонський монах розповів, коли та як Бог може стати людині Другом

Ієромонах Серафим з афонського Свято-Пантелеймонівського монастиря розповів про те, як не допустити стагнації в духовному житті, що робити, коли людина помічає, що її духовне зростання в якусь мить зупинилося. 

Ієромонах Серафим з афонського Свято-Пантелеймонівського монастиря розповів про те, як не допустити стагнації в духовному житті, що робити, коли людина помічає, що її духовне зростання в якусь мить зупинилося. 

«Люди, які прожили в Церкві 10-20 років, бачать, що щось відбувається не те. Вони беруть участь у таїнствах, живуть церковним життям, але вони не змінюються, не стають кращими. Такого не має бути! Людина має змінюватися, інакше є якась помилка, чогось не вистачає. Такі люди приходять і шукають відповідь, яка є для них невтішною, тому що тієї частини, якої не вистачає, щоб все це запрацювало немає - це те, що пов'язано з живим переданням, це є жвавість серця. Її не можна формалізувати й передати. Про неї не пишуть в аскетичних книгах, але вона визначає духовне життя людини», - сказав отець Серафим.

Він пояснив, що означає поняття «живе серце».

«Живе серце - це тонке поняття. Наприклад, коли запалюєш сірник перед дитиною - вона відразу «ух!», дивується, а дорослий скаже «перестань, не бешкетуй». Загублено вже сприйняття. Жвавість серця визначає якість людини в її духовній боротьбі. Якщо вона є - людина оживає і з Богом стає значущою. Якщо її немає - людина мертва для Бога. Живе серце допускає всі таїнства, які, здавалося б, проходять безслідно, але насправді, якщо є жвавість - всі таїнства починають працювати, ти отримуєш рясну благодать. Все стає на свої місця, починає працювати механізм Церкви на повну потужність», - розповів ієромонах Серафим.

Афонський чернець розповідь про те, як набути живе серце.

«Живе серце набувається стражданням, іншого шляху до цього немає. Ось тут якраз більшість людей зупиняється. Бо якщо наставляєш їх на правильний шлях, до страждання, то вони намагаються уникнути їх. Такі люди слабкі й неготові до цього подвигу. Саме страждання оживляє серце. Воно стає здатним до сприйняття, цінним для Бога. Тоді Бог відкривається як Друг для людини. Зовсім по-іншому. Не так, коли ти читаєш молитви і не знаєш, чує тебе Бог чи ні. Про це в книгах не пишуть, та й написати про це неможливо, це речі, які не схопиш. Вони визначають духовне життя. На Афоні це визначено, а в миру дуже важко до цього самому дійти, бо там дуже все заплутано», - підкреслив отець Серафим.

Також він дав настанову мирянам: «можу порадити Іісусову молитву, як провідну ниточку, яка допомагає вийти на правильні орієнтири, на правильний шлях».

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

УНІАН в Google News