Православні 24 серпня (за новим стилем) відзначають день пам'яті преподобного Нифонта II Патріарха Константинопольського. У цей день афонський монастир Діонісіат святкує панігір.
Миколай, майбутній святитель Нифонт народився в XV столітті на Пелопоннесі (територія сучасної Греції) у заможній родині. Хлопчик у ранньому віці почав вивчати Святе Письмо й богословські книги. Читаючи про подвиги святих, він мріяв служити Господу.
У підлітковому віці Миколай зустрів ченця, поговоривши з яким, він вирішив піти з ним до монастиря, навіть не попрощавшись з батьками. Вони прийшли в місто Епідавр, де тоді жив святий відлюдник Антоній. Хлопця так вразили його проповіді, що він зі сльозами став просити у нього дозволу залишитися. Антоній розгледів у хлопцеві бажання служити Богу. Миколай став каліграфом. Незабаром Антоній постриг його в чернецтво з ім'ям Нифонт. Після постригу він став вести ще більш строге життя.
Коли пустельник Антоній помер, Нифонт почав шукати собі нового духівника, яким став афонський монах Захарія. Тоді була необхідність у зміцненні православ'я в Албанії, і Нифонт зі старцем Захарієм вирушили туди, щоб проповідувати. Після взяття Константинополя в 1453 році почалося гоніння християн, і святі ховалися в горах.
Коли гоніння припинилися Нифонт і Захарія вирушили в місто Охрид (Республіка Македонія) й оселилися в Богородичному монастирі. Пізніше афонського старця Захарію обрали Охридським архієпископом, а Нифонт попросив благословення у нього, щоб піти на Святу Гору. Старець не хотів відпускати ченця, проте вночі під час молитви Захарію явився ангел, і велів відпустити Нифонта на Афон.
На Святій Горі Нифонт з благословення старців став проповідувати, чим викликав захоплення в аскетів. Святий Ніфонт жив у різних монастирях, деякий час навіть у печері. Потім він оселився в монастирі Діонісіат, де прийняв схиму. Слава про схимника швидко розлетілася за межами Афона, і в Діонісат прибула делегація із Солуня. Після смерті митрополита Парфенія священики просили Нифонта стати його наступником.
У 1482 році Нифонт став єпископом. Владика особисто відвідував бідних, роздаючи милостиню. Виступаючи на захист інтересів Церкви, святитель потрапив під гоніння, і незабаром турецький уряд змусив його піти з міста. Преподобний відправився в Предтеченський монастир фракійського міста Созополя і протягом двох років молився там про прощення своїх ворогів.
У 1497 році Нифонта знову закликали на Константинопольський престол. Турецький султан вдруге вигнав святого з міста - за те, що при зустрічі Нифонт не надав йому належних почестей. Нифонта відвідав волоський воєвода Раду Великий і запросив керувати Угро-Волоською Церквою. У Валахії (сучасна Румунія) Нифонт проводив у монастирях управлінські реформи. Святий відлучив від причастя за двоєженство близького родича Раду, після чого той вигнав Нифонта з Валахії.
Одягнувшись як простий чернець, святитель повернувся на Святу Гору в Діонісіат і, щоб братія не впізнали його, пас мулів і робив найбруднішу роботу. Одного разу, під час молитви в горах, над Нифонтом піднявся язик полум'я до неба, який побачили святогорці. Ченці впізнали святого, і зустріли його дзвоном і з належними почестями.
Святитель Нифонт прожив 90 років, а про смерть своєю знав заздалегідь.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".
