Православні християни 18 липня (за новим стилем) відзначають день пам'яті преподобного Афанасія Афонського. У цей день відзначає панігір Велика лавра.
Преподобний Афанасій народився в Трапезунді (територія сучасної Туреччини). При хрещенні був названий Авраамом.
Хлопчик рано залишився сиротою, і його виховувала черниця, якій він намагався наслідувати в подвизі посту та молитви. Він добре вчився.
Коли померла його прийомна мати, Авраамій став учнем у знаменитого ритора Афанасія в Константинополі, при палаці візантійського імператора Романа Старшого. Незабаром він і сам став учителем.
Авраамій продовжував вести суворе й стриманежиття. Він мало спав, і то сидячи на стільці. Харчувався святий ячмінним хлібом і водою. Афанасій став заздрити своєму колишньому учневі, й Авраамій вирішив залишити викладацьку діяльність.
У той час у Константинополь прибув преподобний Михайло Малєїн, ігумен Кімінського монастиря. Святий розповів йому про своє життя, і сказав, що хотів би стати ченцем. Ігумен полюбив його і багато наставляв у ділі спасіння. Під час однієї з таких духовних бесід святого Михайла відвідав його племінник Никифор Фока, полководець, який потім став імператором.
Незабаром Авраамій залишив усе й прибув у Камінський монастир, припав до ніг ігумена, просячи постригти його в чернецтво. Його бажання було виконане - він прийняв чернечий постриг з ім'ям Афанасій.
Молитвами й постом святий досяг висоти духовної, і незабаром ігумен благословив його на подвиг безмовності, в місці недподалік від монастиря. Потім він зовсім покинув обитель і прийшов на місце, зване Мелана, - це окраїна Афона. Тут він побудував собі келію.
Терплячи спокуси він вирішив, що потерпить ще рік, а після - як Господь дасть. В останній день зазначеного терміну, коли святий став на молитву, його осяяло Небесне Світло. Він сповнився духовної радості й отримав дар розчулення, і полюбив місце свого усамітнення.
Тоді Никифор Фока згадав, що давав обітницю стати ченцем і просив преподобного Афанасія на його кошти влаштувати монастир. Тобто, побудувати келії та храм. Спочатку святий Афанасій не хотів приймати золото, але, бачачи добрий намір Никифора, і побачивши в цьому волю Господа, почав будівництво монастиря.
Преподобний побудував великий храм на честь святого Пророка і Предтечі Христового Іоана та другий храм, біля підніжжя гори, на честь Пресвятої Богородиці. Потім були споруджені келії, трапезна, лікарня та готель для паломників.
У монастир стали приходити перші насельники. Навіть ігумени й архієреї хотіли бути простими ченцями в Лаврі святого Афанасія.
Святий встановив в обителі чернецький статут, як в древніх палестинських обителях.
Святий Афанасій багато разів удостоювався бачити Божу Матір. Одного разу в монастирі був голод, і ченці стали залишати Лавру. Преподобний залишився один і теж думав піти. Але тут він побачив Жінку, Яка йшла йому назустріч. "Хто ти і куди йдеш?", - запитала Вона. "Я тутешній чернець", - відповів святий Афанасій і розповів, чому він покидає монастир. "І заради шматка хліба насущного ти покидаєш обитель, якій належить прославитися з покоління в покоління? Де твоя віра? Повернися, і Я допоможу тобі". "Хто ти?", - запитав святий. "Я Матір Господа твого", - відповіла Вона, і сказав Афанасію вдарити жезлом об камінь, з утвореної тріщини заструїлося джерело.
Згодом число братії збільшувалося, в Лаврі тривали будівельні роботи.
Преподобний Афанасій знав заздалегідь про свою смерть і просив братію не спокушатися через те, що трапиться. Ченці не розуміли сенсу сказаних слів. Давши братії останні настанови, святий зайшов у келію, надів мантію і кукіль, який одягав лише на великі свята, після тривалої молитви вийшов.
Ігумен піднявся з шістьма ченцями наверх храму, щоб оглянути будівництво. Верх храму обрушився, п'ятеро ченців відразу загинули. Преподобний Афанасій і зодчий Даниїл, завалені каменями, вижили. Усі чули, як святий Афанасій закликав Бога: "Слава Тобі, Боже! Господи, Іісусе Христе, допоможи мені!". Ченці стали відкопувати його, але виявили вже мертвим.
Протягом трьох днів його мощі залишалися, як у живої людини, а з ран стікала кров, яку ченці витирали рушником. Помолившись після біля цієї святині, багато хто одержував зцілення.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".
