Православні 28 червня (за новим стилем) відзначають день пам'яті святителя Єфрема, III Патріарха Сербського.
Святитель Єфрем був сином священика.
В юності у нього з'явилося бажання прийняти чернецтво. Батьки хотіли його одружити, але він потай пішов з дому, знайшов пустельника на ім'я Василій, став жити у нього і незабаром прийняв чернецтво. Коли батьки дізналися, де він - то спробували повернути його додому, але святий втік на Афон.
Під час військових тривог Єфрем разом зі своїми учнями перейшов в Ібровський монастир у Сербії. Він був ігуменом, але не тривалий період. Потім він оселився у відокремленому місці недалеко від Дечанського монастиря.
Після смерті царя Душана почалася смута, з'явилися розбої. Відлюдника Єфрема побили до напівсмерті розбійники, які шукали наживи. Патріарх Савва взяв старця в патріархію, виділив йому печерну келію, де він згодом одужав.
Князь Лазар відправив посольство до Константинопольського Патріарха з проханням про закінчення суперечок, щодо сербської патріархії. Коли був відновлений мир із Грецькою Православною Церквою, необхідно було обрати нового Патріарха.
Тоді в місті Печі обрали патріархом «преподобного пустельника Єфрема». Цього він ніяк не очікував і заплакав, з проханням позбавити його такої долі. Собор відповідав: «Зазначений Богом має бути висвячений». Це сталося в жовтні 1375 року.
Патріарх Єфрем вінчав князя Лазаря вінцем сербських володарів. Не всі архієреї та духовенство були покірними Патріарху. Незабаром і він, звиклий до самотнього життя, відмовився від посади Глави Сербської Православної Церкви. У 1382 році він поставив на своє місце блаженного Спиридона, а сам оселився в Архангельській обителі царя Душана.
1388 року померли Патріарх Спиридон і князь Лазар, і святого Єфрема знову вмовили стати Патріархом. Він пробув їм недовго, бо помер 28 червня (за новим стилем) 1400 року в віці 88 років.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".
