Про трьох афонських ченців і їх приклад істинного смирення - архімандрит Георгій (Капсаніс)

09:48, 14 червня 2018
Афон
945 0
Портрет архімандрита Георгія, автор худ. Антон Овсяніков

В інтернеті опубліковані матеріали із запису радіоефіру радіостанції Елладської Православної Церкви 1993 року, в якому про духовне життя розповідає архімандрит Георгій (Капсаніс).

Архімандрит Георгій (Капсаніс) був ігуменом афонського монастиря Григоріат протягом 40 років (1974 - 2014 рр.). Він помер 8 червня 2014 року на свято П'ятидесятниці.

Отець Георгій розповів про приклади благочестя та смирення святогорців, з якими він був знайомий.

«Я знав отцыв, які провели на Святій Горі 60-70 років, які строго воювали, але коли ти їх питав про їхнє життя, вони говорили:« Пройшло моє життя, а я так і не зробив нічого доброго, у мене немає жодної чесноти, і я не приніс за весь цей час жодного плоду».

Я згадую старця Авксентія, який спочив у віці 90 років, близько десяти років тому. Це був дуже доброчесний і святий монах. Якось (це було у Великодню неділю) в монастир мали прийти отці та миряни-паломники, яких було досить багато, щоб причаститися пречистих Таїн. Перед Божественним Причастям, стоячи в Царських вратах, я звернувся до наших братів-мирян: «Я прошу підходити тих, хто висповідався і підготувався. А той, хто не готувався, нехай перед Причастям посповідається». Отець Оксентій (він був сліпим) вирішив, що я говорив це монахам. Він стояв першим у низці отців (він був найстаршим, прийшов у монастир у 1917 році) і чекав своєї черги, щоб причаститися.

І ось він вирішив, що я просив, щоб і отці сповідалися. І він став сповідатися прямо перед усіма. І що це була за сповідь? «Я плаваю в морі суєти. Нічого я не зробив у моєму житті. Не знаю, ні де я перебуваю, ні куди йду», - говорив він і просив милості Божої. Це смиреннязавжди було властиве отцю Оксентію», - сказав отець Георгій.

Також він розповів про другого смиренного старця, який жив на той час в обителі Григоріат.

«Є в нашому монастирі й інший монах, йому 97 років. Він прийшов у монастир у 1924 році, був послушником пріснопам'ятного прозорливого і святого ігумена Григоріата отця Афанасія. І сам він дуже доброчесний старець, я не назву його імені, бо він живий (отець Ісіхій, коли записувалося інтерв'ю, він був ще живий - ред.).

Я пам'ятаю, як одного разу сказав йому, що він так багато зробив подвигів, а він відповів: «Нічого я не зробив. Усе моє життя пройшло в марнослів'ї». Він не вважав себе гідним навіть того, щоб ми зварили чашечку кави для нього.

Якщо ми готуємо каву для когось іншого, нехай тоді і для нього, але для нього одного - «ні». Він ніколи нічого не просив. За стільки років, скільки я вже в монастирі, він ніколи не попросив для себе навіть ряси, ні підрясника і нічого іншого. Він ходить у всьому старому та цим задоволений. Єдине, про що він шкодує, це те, що не може виконувати послух і, за його словами, «даром їсть хліб». Цей старчик, наділений таким глибоким смиренням, має велику благодать і великий мир у душі. Коли миряни-християни приходять, щоб його побачити - здається, що Бог його сповіщає - вони ще не встигнуть йому розповісти щось і поставити конкретні питання, він говорить їм те, що кожен має духовну потребу дізнатися», - підкреслив ігумен.

Архімандрит Георгій привів приклад благочестивого життя третього святогорця - отця Єфрема.

«Якось він, хворий, перебував у лікарні« Феагеніо»в Салоніках. Там я відвідав його. Коли я наблизився до його ліжка, він підняв свої ручки і сказав мені: «Іди сюди, Геронде, я хочу сповідатися». Він почав сповідатися при всіх. Усі хворі слухали його сповідь, а старчик робив це в простоті серцевій, йому не спало на думку, що інші чують його.

«Я хочу, щоб ти мене пробачив, Геронде», - сказав він, - «бо я тебе засмучував». «Ти мене не засмутив», - відповів я, - «скоріше це я тебе засмучував, бо буваю трохи суворий». А він каже: «Ти це робив заради мого спасіння, а я тебе турбував через свої пристрасті. А ти саме так і мав поводитись зі мною». Тоді я повернувся і звернувся до мирян, які все чули: «Ви бачите, яке смирення має отець Єфрем і що він говорить?!». Тоді отець Єфрем обернувся і сказав їм: «Брати мої, я сповідую вам, я не маю ніякої чесноти. За стільки років на Святій Горі я не зробив нічого. Я прошу вас, помоліться про моє спасіння». І тоді всі миряни розчулились і почали плакати, бачачи смиренність ченця, який був поруч із ними, бо вони бачили, що він порядний і терплячий. Один юнак з працівників лікарні, який був присутній при цьому, перехрестився і сказав: «Слава Богу, що існує Свята Гора»», - розповів отець Георгій.

За матеріалами isihazm.ru.

"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter