На авторському блозі «Завтра»
Олексій Яковлєв-Козирєв описав свої враження про відвідування Святої Гори Афон. Він здійснив паломництво в грудні минулого року.
«Через сильний вітер пороми на Афон не ходять. Разом з іншими паломниками приймаю рішення відправитися на Святу Гору через сухопутний кордон. Таке в моєму житті буде вперше!..», - зазначив автор.
Він описав шлях на Афон по суходолу.
«Тихе курортне містечко - милий Уранополіс - залишається позаду. Хвилин тридцять йдемо вздовж берега, чергуючи плавні підйоми та спуски. Ось і прикордонний блокпост. Тут вже зібралося чоловік сто, а то й більше. Поліція ретельно перевіряє документи у кожного. Кілька годин минаєв нестерпному чеканні. Нарешті, нас пропускають до мікроавтобуса, з водієм якого, за солідну плату, ми домовилися заздалегідь у телефонному режимі. Хвилина-друга й автобус виїжджає через невеликі ворота на афонську дорогу», - написав Олексій Яковлєв-Козирєв.
Блогер описав пейзажі й розповів про пожежу, яка раніше сталася тут.
«Усюди видніються сухі голі дерева, гострі уламки стирчать із землі й стовбурів, обгорілі кореневища... У цих місцях у серпні 2012-го вирували страшні пожежі. На афонітів обрушилися тоді отруйні хмари чадного газу. Хвойні дерева тріскалися, лопалися, вибухали, зникаючи в іскрах моторошного полум'я. Плазмові торнадо мчали прямо на російські скити Нова Фіваїда та Круміца. Але якимось дивним чином завмерли перед ними, обігнули їх, і рушили далі. Впритул підійшли до сербського монастиря Хіландар, і буквально дивом Божим були зупинені...», - зазначив паломник.
Чоловік описав свої переживання і спогади, які побудила подорож.
«Мрячить невеликий дощ. Машина неспішно, з натугою підіймається на перевал. Просвітлена свідомість чітко фіксує, запам'ятовує зворушливі, незабутні відчуття. Десь за межею, далеко, глибоко всередині, в таємничих надрах осяяного духу, поза минулим і майбутнім, мов в однійбезмежно величезній миті, знову потрапляю в найрідніше місце на землі, де мене завжди чекають. А поруч з умиротвореною душею, безмірно її втішаючи і повертаючи кращі роки минулого, незримо чекають найвірніші й близькі безсмертні друзі, наставники, молитовники зі Свято-Троїцької Сергієвої лаври...», - зазначив він.
Олексій Яковлєв-Козирєв описав момент, коли він побачив Святу Гору.
«Переді мною – плаваючий поза часом надмірний лінкор афонського півострова. Це чернеча держава на півдні [...] Європи, перший уділ Божої Матері на протяжній, агонізуючій планеті, нездоланна твердиня істинного Православ'я. Затамувавши подих, цілком усвідомлюючи свою негідність, починаю тридцяту мандрівку до цього непоборного форпосту, духовного укріплення на далеких підступах до променистої Вічності», - розповів паломник.
Він також розповів про те, що відчуває людина, потрапляючи на Афон.
«Звична, буденна реальність як би згортається, зменшується, зникає. Нескінченна суєта суєт, яскраві кричущі образи гігантських мегаполісів тануть і гаснуть, як далекі міражі в сипучих пісках. Технотронні чари глобального Вавилона слабшають, тьмяніють, йдуть у небуття. Кожна година приносить щось нове. Непомітно змінює усталений життєвий ритм. Переміщує в інший час. День за днем відводять тебе все далі таглибше в якусь особливу, таємничу, нетутешню Країну. І ти з подивом виявляєш в собі інші, внутрішні простори», - зазначив паломник.
За матеріалами zavtra.ru.
"Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".
