Його Високопреосвященству Високопреосвященнішому Онуфрію, митрополиту Чернівецькому і Буковинському, Місцеблюстителю Київської митрополичої кафедри, архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім чадам Української Православної Церкви
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, возлюблені у Господі отці, брати й сестри!
У день кончини Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира висловлюю глибоке й сердечне співчуття всій повноті Української Православної Церкви.
Важко виразити словами величину втрати, яку понесла сьогодні вся наша Церква. Відчуваю скорботу разом з усіма, хто любив і шанував новопреставленого святителя. Протягом 49 років мене пов'язували з ним добрі, сердечні стосунки. Завжди пам'ятав і високо цінував те, що в день моєї архієрейської хіротонії на мою голову була покладена, серед інших, і десниця Владики Володимира. Наше тісне спілкування тривало і під час нашого перебування ректорами Московських і Санкт-Петербурзьких духовних шкіл, і в ту пору, коли митрополит Володимир обіймав посаду Керуючого справами Московської Патріархії, і особливо в роки його святительства на кафедрі матері градів руських, стародавнього Києва.
Блаженніший митрополит Володимир був видатним ієрархом Руської Православної Церкви, якого палко любила й шанувала багатомільйонна українська паства. Сам Господь Духом Святим і обранням архієреїв на Харківському Соборі Української Православної Церкви 1992 р. дарував їй в особі Його Блаженства великого первосвятителя й пастиря, поклавши на його рамена важкий хрест відповідальності за долю Православ'я в Україні. Владика Володимир зі смиренням прийняв цей хрест і ніс його протягом 22 років покірно і мужньо в дуже важких умовах становлення української держави. Багаторазово вихори й турботи світу цього повставали на Українську Церкву, погрожуючи потопити корабель церковний, але тверда рука керманича щоразу утримувала її на спасенному шляху, дозволяючи залишатися непереборною і єдиною. Збереження церковної єдності — одна з головних заслуг покійного. Багатьма трудами, мудрістю й терпінням він творив Українську Церкву, оберігав її від розколу, згуртовував єпископат, духовенство й віруючих.
Блаженніший митрополит Володимир здобув воістину заслужений дуже високий авторитет в українському суспільстві. Навіть ті, хто не поділяв його переконань, не могли не ставитися до нього з особистою повагою. Це сприяло збереженню гідних, конструктивних відносин Української Православної Церкви з державою, успішному діалогу в ім'я блага народу з політичними діячами незалежно від їх поглядів. За словом апостола, він для всіх був усе, щоб спасти бодай деяких (1 Кор. 9:22).
Величезний внесок зробив покійний у життя всієї нашої Церкви, близько до серця сприймаючи всі її скорботи й радості. Особливо хотів би відзначити його роль у консолідації архієреїв Московського Патріархату на Помісному Соборі Руської Православної Церкви у 2009 році, після смерті приснопам'ятного Святішого Патріарха Олексія II.
Блаженніший митрополит Володимир користувався повагою всього православного світу. Предстоятелі та ієрархи всіх Помісних Православних Церков високо шанували його подвиг стояння за церковну єдність, за канонічну правду. Тепер же, коли час відходу його настав, підсумок життєвого шляху Його Блаженства можна підбити словами святого апостола Павла: подвигом добрим подвизався, свій біг закінчив, віру зберіг, а тепер йому готується вінок праведності, який дасть... Господь, праведний Суддя (2 Тим. 4:7-8).
Кончина Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира — велика втрата для всього Православ'я і, звичайно, особливо для Церкви Святої Русі. Закликаю всіх вірних її чад до ревної, палкої молитви за упокоєння зі святими в небесних обителях душі новопреставленого архіпастиря, про осиротілу Українську Православну Церкву, про мир в Україні, про український народ, що зазнає важких часів.
Вічна і вдячна пам'ять покійному Блаженнішому митрополиту Володимиру!
З любов'ю у Господі
+КИРИЛ, ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ
